Антон Паперний — один з тих людей, які створюють обличчя української літератури за кордоном, доносячи до зарубіжного читача твори наших письменників та поетів. Він — один з найкращих перекладачів на іврит, причому перекладає він здебільшого поезію, і здебільшого - дуже непросту для перекладу.
Саме завдяки йому ізраїльський читач познайомився з Катериною Калитко, Катріною Хаддад, Любов´ю Якимчук, Олесею Мамчич, величезною кількістю сучасних українських молодих і не дуже поетів. Саме у перекладах Антона Паперного вірші Маріанни Кіяновської увійдуть до «Антології сучасної української та ізраїльської поезії», неймовірно цікавого і свого роду унікального проекту, презентованого на минулому Форумі Видавців.
- Пане Антоне, не можу не спитати, чому ви перекладаєте на іврит? Адже ця мова для вас не рідна, і, я так розумію, ви вивчили її уже у зрілому віці...
- Почалося це з бажання випробувати себе. Першим перекладом були дванадцять початкових рядків поеми «Причинна», тобто «Реве та стогне Дніпр широкий...» Потім була досить тривала практика з перекладами російською з івриту. Чесно кажучи, зараз ті переклади я не показав би нікому. А потім мені стало якось легше перекладати саме на іврит - певно, саме тому, що нерідна мова вимагала більшої концентрації, уваги до кожного слова, у таких перекладах мені краще вдавалося мобілізуватися. (До речі, серед відомих перекладачів на іврит знаходимо немало таких, для кого ця мова була набута. Скажімо, Аврам Шльонський - він переклав, серед іншого, «Євгенія Онєгіна» - вивчив іврит уже у дорослому віці, а легендарна Леа Гольдберг познайомилась з івритом у гімназії в Литві). Ну, і на певному етапі у визначенні напрямку моєї роботи відігравав і ідеологічний чинник - усвідомлення того, що більшість перекладачів перекладають іноземну літературу мовою свого народу. Це спонукало мене вдосконалювати насамперед переклади на іврит, а не з івриту.
- Коли ви приїхали в Ізраїль?
- 20 років тому, 30 червня 1991 року.
- Ви перекладали на іврит багатьох сучасних українських поетів - Катерину Калитко, Мар´яну Максим´як, Любов Якимчук... Продовжите перелік?
- Так. Юрій Андрухович, Світлана Богдан, Олеся Мамчич, Богдана Матіяш, Маріанна Кіяновська, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Таня-Марія Литвинюк, Анна Багряна, Катріна Хаддад, Анна Хромова, Галина Ткачук та інші. З тих авторів, що уже стали класиками, я перекладав Дмитра Павличка, Емму Андієвську, Лесю Степовичку. Не усі із цих перекладів, на жаль, були опубліковані... Нещодавно вийшла друком перекладена мною на іврит збірка чудового поета Івана Потьомкіна, який живе в Ізраїлі.
- Скажіть, як сприймають українських авторів в Ізраїлі?
- Зазвичай, редактори радо беруть до публікації твори українських авторів. Я, звісно, кажу про твори, рівень яких задовольняє їхнім вимогам. Є кілька видань, які вже неодноразово друкували мої переклади з української і російської, і до сучасних українських поетів вони ставляться дуже прихильно, тобто охоче їх публікують. Це, наприклад, веб-часописи «Га-хотем» і «Шахерезада», а також друкований «Міт´ан».
- А вам доводилось отримувати читацькі відгуки на свою роботу?
- Один з читачів написав мені: «Добре, що хтось досі займається такими перекладами». Було приємно отримати таке підтвердження того, що моя праця потрібна. А взагалі нерідко питають про авторів, чи можна десь іще прочитати їхні вірші на івриті.
- Скажіть, яке у вас враження про обізнаність ізраїльських колег з українською літераторою?
- Можна сказати, що українська література для них - така собі «біла пляма». Не тому що вона не цікава, ні, просто перекладів з української було вкрай мало. Набагато менше, ніж, скажімо, з російської чи польської. Перекладали дещо з Шевченка (хоча, варто зазначити, «Заповіт» переклали вже тричі), дещо з Лесі Українки, дещо з Тичини, дещо з Павличка... З сучасних авторів найбільш відомий - Юрій Андрухович.
- Андруховича видавали в Ізраїлі?
- Ні. Але його ім´я мені неодноразово доводилось чути від своїх колег. Наприклад, від Рої Хена - івритомовного перекладача, який, до речі, трошки знайоми українській «літературній тусівці»: він брав участь у низці мистецьких заходів в Україні, на одному з них виступав разом з Сергієм Жаданом.
- Пане Антоне, а чи є україномовні літератори в Ізраїлі? Їх багато? Це активне середовище?
- Україномовних літераторів в Ізраїлі мало. Автори, з якими я знайомий - здебільшого двомовні. Серед тих, хто постійно пише українською - Олександр Деко (прозаїк, перекладач і літературознавець), Іван Потьомкін (поет). Це ті, з ким я спілкуюсь особисто. Але попри те, що авторів небагато, діє Спілка українських письменників. Проводяться літературні вечори - зустрічі, дискусії. Але це вдається не часто. Бо коли люди розкидані усією країною, від Карміеля до Димони, збиратись частіше важко. Також існує літературний часопис «Соборність», який видається в Ізраїлі українською мовою.
- Розкажіть, будь-ласка, докладніше про Спілку і часопис «Соборність».
- І Спілку, і часопис заснувала одна й та сама людина - Олександр Аврамович Деко. Часопис існує з 1997 року. Перші номери побачили світ у Києві, а потім, коли у 1998 році Олександр Деко емігрував до Німеччіни, часопис виходив у Мюнхені. Наприкінці 2004 року Олександр Аврамович репатріював до Ізраїлю, тут він заснував Спілку українських письменників і з 2005 року поновив видання часопису. Серед постійних розділів «Соборності» - поезія, проза, критика і публіцистика Неодмінно публікуються поетичні переклади, причому останнім часом - не лише українською. Наприклад, часопис друкував мої переклади на іврит поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ» і вірша Д.В. Павличка «Бабин Яр. Реквієм». До речі, часопис «Соборність» вважається міжнародним. У свою бутність киянкою заступником головного редактора була Анна Багряна. Її добірка також подавалася у часописі. А в останніх числах виходили твори Лесі Степовички і Олега Коцарева. Серед постійних авторів часопису -- Тетяна Яковенко, Емма Андієвська. Тобто часопис постійно подає твори сучасних авторів і з Ізраїлю, і з України, і з Заходу Хоча ви розумієте, що коли член редколегії починає так рекламувати часопис - це вже навіть якось незручно.
- Такий часопис не гріх рекламувати... Скажіть, а чи видаються в Ізраїлі книжки україномовних авторів?
- Так, книжки час від часу виходять, але здебільшого автори видають їх самотужки, щоправда за допомогою у редагуванні нерідко звертаються до голови Спілки, Олександра Деко. Крім того, діє некомерційне видавництво «Соборність», яке видає не лише книжки українською мовою, а також і переклади з української - російською, словацькою, івритом. Видавництво, на жаль, не надто заможне, але усе ж спромагається до нових проектів, і це не може не радувати. До речі, саме у видавництві «Соборність» вийшла друком перекладена на іврит збірка сонетів Еми Андієвської, над я якою я працював.
- Розкажіть докладніше про збірку поезій Івана Потьомкіна, яка нещодавно вийшла друком у вашому перекладі на іврит. Чому саме цього автора ви обрали для такого масштабного проекту? Чи була якась реакція на вихід книги?
- Так, було кілька публікацій у пресі: стаття стаття і повідомлення про вихід книги. На жаль, не маю відомостей про продаж. Але бачив чимало доброзічливих відгуків від перших читачів, які читали переклади, не маючи змоги прочитати оригінал, ще до виходу книги. З автором мене познайомив Олександр Деко. А робота над книжкою почалася з циклу-поеми «Війни невигойні стигмати», власно кажучи, з вірша, який захопив мене з перших рядків: «Ми по війні ще грали у війну...». Потім -«Краса так густо замішана на смутку». Особливо мене зачепили вірші, присвячені Єрусалиму, і захопило, пішло якось само.
- Як ви обираєте вірші і авторів для перекладу, що вас цікавить як перекладача? -
- В кожного автора, якого мені доводилось перекладати, була своя риса, яка мене зацікавила, хоча можна виділити деякі спільні мотиви, з яких починається моє захоплення позією того чи іншого автора. Наприклад, я неодмінно перекладаю вірші, ліричний герой яких страждає від безсоння, і неодмінно перекладаю їх десь о другій-третій годині ночі. Наприклад, так було з «Феєю безсоння» (ця фея мене просто вразила) Олесі Мамчич. Аналогічно - вірші про осінь або про її наближення, наприклад, «Осінь» Катерини Калитко. Чомусь вірші про осінь я завжди перекладаю влітку. Така ж особиста тема для мене - спека, не можу пойти повз вірші, де вона описується яскраво та натуралістично, як, скажімо у Катріни Хаддад. Крім того, я просто обжнюю вірші, написані тонічними розмірами з асонансною римою, наприклад вірші молодого Маяковського, К. Большакова, В. Шершеневича, М. Семенка, Л. Чернова (Малошийченко). До цього додається тема, яка також мене дуже цікавить - персоніфікація техніки, міського життя, міста як такого. Ці мотиви були притаманні поетам-футуристам сто років тому, але їх новий розвиток можна бачити зараз, причому це саме розвиток, у а в жодному разі не епігонство. Так я зацікавився поезією Світлани Богдан і Любови Якимчук. Особливо цікаво бачити, як у віршах поетів різних століть дієвими особами стають одні й ті ж технічні «персонажі», але з поправкою на прогрес. Наприклад, вірш Любови Якимчук «Стільниковий суїцид» і «Телефон бросается на всех» Маяковського стоять мені поруч, а їхні переклади навіть були вміщені в одному числі часопису «Га-Хотем» А деякі вірші просто зачаровують, і навіть важко (і, власно кажучи, не хочеться) пояснити, чим саме. Ось зчарували - і все. Наприклад, «Серпень» Катерини Калитко, ваш вірш «Вирізати з паперу білих овечок». Взагалі, мені подобаються усі різновиди неточної, модерністської рими (консонантна, анаграматична і т.д.), насамперед тому, що вони мають менше шансів виглядати банально (класичне кров-любов) або бідно (кіт-світ). Така рима буває несподіваною і надихає на те, щоб для перекладу знайти якісь оригінальні співзвуччя. А тонічні розміри дозволяють наблизити вірш до розмовного ритму, але вірш все одно залишиться віршем. Іще одне моє захоплення - вірші, які описують якісь знайомі місця, але ці описи стають лише тлом для основної дії, а не головною метою автора. Так, наприклад, я переклав свій перший вірш Олега Коцарева - «Як грає рояль».
- Яка головна складність україно-івритського поетичного перекладу? Адже мови вочевидь дуже сильно різняться...
- Так, тонкощів тут дуже багато. Скажімо, в івриті майже відсутні слова, де наголос припадав би на третій від кінця склад, тому для перекладу дактилічної та гіпердактилічної рими використовуються різні хитрощі, в результаті отримуємо особливий різновид рими, назву якої можна перекласти українською як «псевдодактилічна рима». Також зазвичай непросто, а часом і неможливо зберігти кількість складів. Фраза на івриті майже завжди буде коротшою, за рахунок, наприклад, займенникових суфіксів, яким в українській мові відповідають повноцінні слова-займенники. На ритм вірша в івриті впливає наявність коротких голосних звуків, яких українська мова не знає. Крім того, якщо ми говоримо саме про переклад поезії, а не про віршування, слід зауважити, що словниковий запас, пов´язаний, наприклад, з кліматом, краєвидом дуже різниться. Наприклад, скільки в українській мові назв для снігу, снігових бурь, кучугур? В івриті ж таких слів майже не має. З іншого боку маємо дзеркальну ситуацію зі словами, що означають дощі, спеку, посуху. Наприклад, перший і останній дощі сезону мають в івриті свої особливі назви. (Так, в Ізраїлі зима - то свого роду «сезон дощів», влітку ж дощу не буває зовсім.) Те ж саме коїться із кількістю синонімів до слова «ліс» в українській мові і до слова «пустеля» в івриті.
- Пане Антоне, ви можете назвати кілька прізвищ, щоб зорієнтувати українського читача в сучасній ізраїльській поезії?
- Я почну, а ви мене спиніть, коли буде досить. Браха Розенфельд, Хамуталь Бар-Йосеф, Орі Бернштейн, Аарон Комем, Аарон Апельфельд, Борис Герус, Ран Яг´іль, Амос Едельгайт, Амос Оз, Етг´ар Керет, Йосі Г´рановський, Натан Зах, Дорі Манор, Ана Герман, Майя Біжерано, Далія Равікович, Меїр Візельтір... Особливу увагу тих, кому близький верлібр, хочу звернути на творчість Йони Волах. Ну і, звісно, не слід забувати про попередні попередні покоління: Хаїм-Нахман Бялік, Шауль Черниховський, Авраам Шльонський, Яков Штейберг´, Авот Єшурун, Зельда, Йонатан Ратош, Урі-Цві Г´рінберг´, Леа Г´ольдберг´, Йохевед Бат-Мірьям, Натан Альтерман, Александр Пенн, Єгуда Аміхай Езра Зусман, Давид Авідан, Моше Шамір та інші.
- Як ви оцінюєте рівень представленості ізраїльської поезії в українських перекладах?
- Таких перекладів я бачив досить мало. Хоча слід зауважити, що цікавився я, насамперед, перекладами поезії. Знаю, що перекладались Хаїм-Нахман Бялік, Урі Цві Грінберг (його дійсно перекладали чимало), Рахель, Леа Гольдберг, Єгуда Аміхай, Зельда, Натан Йонатан, Натан Зах, Йона Волах. У цім контексті хочу звернути увагу українських читачів на книжку усе того ж Івана Потьомкіна «Заплутавшись у гомоні століть», у якій вміщені його, як на мене, вельми якісні переклади з багатьох ізраїльських поетів. Так, хотілося б іще торкнутись питання якості перекладів. Тут ідеться і про знання мови, і про обізнаність з ізраїльськими реаліями. От, скажімо, я нещодавно натрапив на переклад пісні «Золотий Єрусалим», що містив одну уже майже класичну помилку. Її роблять майже всі перекладачі - слово חומה, яке ніяк не може позначати Стіну Плачу, вони чомусь неодмінно перекладають як «Стіна», з великої літери. А насправді тут мається на увазі стіна, яка до 1967 р. розділяла Єрусалим на єврейський та арабський сектори.
- Охарактеризуйте, будь-ласка, сучасну ізраїльську поезію. Яка вона - розвинена, одноманітна, багата, провінційна, самодостатня?
- Серед явищ, які притамані сучасній ізраїльській поезії варто зауважити майже загальну запрограмованість на верлібр, на повсякденну мову, тобто "висока" мова, рідковживані слова викликають відразу, це свого роду снобізм, бажання бути неодмінно сучасними, а висока поезія сприймається, як щось застаріле. Сучасні поети (з кінця 50-х років) тяжіють насамперед до верлібру. Лише одиниці, такі як Дорі Манор, наприклад, наполягають саме на римованій поезії. Але більшість римовані вірші, написані «високою» мовою, сприймає, як щось гідне подиву, застаріле.
- А як щодо тем?
- На жаль, формат інтерв´ю не може охопити цього питання. Якщо спробувати відповісти у двох словах, то є автори, зосереджені на містичних мотивах - такою була поетеса Зельда. В деяких -- таких як Аарон Апельфельд - постійно присутня тема Голокосту. Досить часто зустрічаються теми, пов´язані з історією держави Ізраїль, арабо-ізраїльського конфлікту, причому представлений і погляд на нього також з арабського боку - це притаманно для авторів лівої політичної орієнтації.
- Скажіть кілька слів про «Антологію української та ізраїльської поезії», у підготовці якої ви взяли участь і яка була презентована на нещодавно минулому Форумі Видавців.
- Це дуже цікава і корисна ідея. В антології у перекладах на іврит представлені такі автори, як Юрій Андрухович, Богдана Матіяш, які, поза сумнівом, зацікавлять ізраїльського читача. Мої друзі, які ознайомились с добіркою Богдани Матіяш, дуже хвалили її стиль. Маріанна Кіяновська також дуже близька ізраїльській аудиторії, і, маю зазначити, дехто вже полюбив її вірші, маючи змогу прочитати лише мої переклади. А українським читачам, як мені здається, будуть цікаві Майя Біжерано і Ашер Райх. До речі, ізраїльського куратора проекту, Велвла Черніна, я знаю як дуже здібного перекладача. Власно кажучи, він був одним одним з моїх вчителів у галузі літературного перекладу під час мого навчання в університеті ім. Бен-Гуріона. Тим, хто читає на івриті, я порадив би прочитати «Слово о полку Ігоревім» в його перекладі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2011/10/21/073602.html
|
