17 жовтня о 15.00 у Чернівецькому обласному художньому музеї (Центральна площа 10) відбудеться відкриття виставки Славомира Ользацкого під назвою «Люди і ситуації».
Славомир Ользацкий – один із провідних фотожурналістів Польщі, учасникпольського фотоагентства «ФОРУМ», член Фотоклубу Польського (організація фотохудожників Польщі), Товариства польських журналістів. Учасник і лауреат численних польських іміжнародних виставок і конкурсів, в тому числі WPP ( World Press Photo).
Автобіографія фотографа: «Я народився в Красносєлці на Мазовіце, а власнена Курп’ях. Це особлива частина Польщі. Убогі землі, багатолісів, старі традиції. Колись в цьому краї жили єдині вільні від панщини в Польщі люди. Аж до кінця ПершоїРеспубліки вони мали право володіння і носіння зброї, мали право також не знімати шапку перед королем. Після другої світової війни аж до середини 50-х років тут утримувалася антикомуністична партизанщина. Я виростав серед людей, які бачили багато. Найстарші пам´ятали царські часи, пережили першу світову війну і падіння імперій, пережили також другу світову війну і падіння Другої Республіки, були свідками загибелі євреїв. Я слухав спогади ветерана російсько – японської війни, я бавився паперовими царськими рублями, які лишилися по дідусеві. У нашому магазинчику працював сивий чоловік – він пережив фашистські катування, посивів впродовж години. Кілька моїх вчителів були в концтаборах. Батько колеги разом з Красною Армією здобував Берлін. Дідусь подруги був білим козаком, залишився в Польщі після жовтневої революції. Розповідав про степ, про Дон, за яким дуже сумував.
Я не знаю, наскільки свідомо, наскільки несвідомо, але ці повісті виробили в мене сильне уосвідомлення того, що світ постійно змінюється. Фрагменти минулого можна було оглядати на старих фотографіях – людей, будівлі. Я жалкував, що не все, що чув в оповідках, можу побачити на власні очі. Може, тодівперше я оцінив величезне значення фотографії.
Навесні 1972 рокувперше я побачив, як в темній кімнаті при червоному світлі на білому паперіз’являється фотографія. І так все почалося.
В 19-річному віці я став штатним фотожурналістом тижневика „Навпростець” („Na przełaj”) у Варшаві. Я вивчав соціологію іодночасно працював як фотожурналіст. Професії я вчився від Славка Бєганского (безпосереднього шефа), Анджея Батуро, Христофора Баранскего, тоді шефа відділу фоторепортажу тижневика ІТD.
У Польщі ці заголовки і ці прізвища багато означають для фоторепортажу. То були найкращі польські фотожурналісти тих часів, сьогодні згадувані як легенди польського фоторепортажу. Важливим було те, що вони навчали не тільки фотографувати, нетільки техніки, але й того, щоб по-особливому дивитися на реальність. Дружелюбності до людей, цікавості до світу,співчуття до скривджених. То були сильні традиції гуманістичного фоторепортажу. У1976 році я був наймолодшим фотожурналістом, який отримав відзнаку в XX Загальнопольському Конкурсі Пресової Фотографії.
Пізніше нагород булобільше – також на загальнопольських конкурсах пресової фотографії. Була також і нагорода в загальнопольському конкурсі „Прапора Молодих” – Портрет Поколінняі участь в поконкурсній виставці. Зроблений в 1985 році знімок „Два обличчя влади” (Two Faces of Power) знайшов визнання членів журі World Press Photo.
У 1981-1985 роках булапрофесійна перерва – я вчився в докторантурі Інституту Соціології ВаршавськогоУніверситету. У Польщі були це часи „бал-маскараду свободи”, анезабаром військового стану. У професію я повернувся восени 1985 року,фотожурналістом в редакції „Тижневика Остролецкєго”.
Я фотографував тоді життя польської провінції другої половини років 80-их, а також перших років конституційної реформиї.Мої зйомки публікувались і публікуються в найбільших польських тижневиках – „Polityka”, „Newsweek”, „Wprost”, а також в щоденнихгазетах. Були публікації також в „National Geographic”.
Як і раніше, я є діючим фотожурналістом. Впродовж роківмоєї праці пресова фотографія підкорилася величезним змінам. Пов’язуються ці зміни однаковою мірою іззмінами засад функціонування медіа, появою інтернетівських порталів, розвиткомфотографічної техніки, стилів фотографування, а також із зміною самих глядачів, їх зацікавлень і вразливості. Я стараюся погоджувати запити сучасності з доброю традицією гуманістичного фоторепортажу, заангажованого влюдські проблеми і драми».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2011/10/14/101143.html
|
