Буквоїд

Чи треба письменнику вести щоденник?

12.10.11 07:18 / Володимир Пилипець
Володимир Сапон відомий перш за все як лірик. Прочитайте його поезії, скажімо, у збірці вибраного «Щаслава», що вийшла в Чернігові два роки тому.
 А ще він захоплюєтьсяпаліндромними віршами, головна властивість яких полягає в тому, що вониоднаково читаються й від початку до кінця, й від кінця до початку. Знаний він іяк письменник-краєзнавець — у його доробку такі книги, як «Вулиці старого Чернігова», «Таємниці назв наших міст і сіл», «Призабуті стежки сіверянської Кліо»,«Седнів». Нині ж нова несподіванка від нього — книжка «Дещо із щоденника», якавийшла в Чернігові, в серії «Рідні джерела». Пояснює зміст цієї книги вже сама обкладинка — на ній автографи листів до автора Олеся Гончара й Романа Іваничука, автографи накнижках Бориса Олійника, Дмитра Іванова та інших поетів. Отож зазирнімо в письменницький щоденник. Перший запис віддаляє нас майже на сорок років. Тоді автор щоденника, студент Ніжинського педінституту, супроводжував львівського прозаїка Романа Іваничука в Батурин. Ці враження про столицю козаччини, яку тоді вперше побачили і вже відомий зароманом «Мальви» Роман Іваничук, і студент Володимир Сапон, стали найпершою сторінкою спогадів. А ось як пише про ці спогади сьогоднішній Іваничук, прочитавши книжку «Дещо із щоденника», в листі, який Володимир Сапон нещодавно одержав: «Вашу книжку я прочитав і багато дечого потрібного іцікавого для себе з неї дізнався. Ви були добрі для мене на початок. На початку 90-х років я в Батурині написав роман «Орда», а два роки тому в цьому місті було мені присвоєно звання Герой України». Ще у 80-х роках зацікавився автор долею Катерини Десницької, яка після Першої світової війни стала принцесою Сіаму (нині Таїланд). Це заразми знаємо про неї все,  але ж тоді… Прозахоплюючий крає­знавчий пошук, на який відгукнувся й Олесь Гончар, згадує Володимир Сапон у матеріалі «Принцеса Сіаму». До давніх щоденникових записів належить і розповідь про талановитого поета Олександра Самійленка, який пішов у вічність у 27 років. Усі спроби цього поета, як і спроби його друзів Дмитра Іванова та Миколи Холодного,відразу після смерті автора, видати його поезії, залишалися марними. Адже всесильне тоді КДБ вважало Самійленка «націоналістом». Лише торік, до 60-річного ювілею Олександра, Володимирові Сапону вдалося видати невеличку збірку поета. Як тоді, так і тепер його поезія не залишає нікого байдужим: Коли світанням спалахнуть вуста, Щоб затужить до болю за тобою — Тоді ти квіткою переді мною стань, Або течи рікою голубою.   Коли журбота душу обпече І рознесе усі плачі по полю — Наздожени пташиною плече І заспівай про крилонька та волю.   Коли ж умруть з відчаю сто кохань І крапкою скінчиться наша повість — Тоді прийди і в очі мені глянь, Як може глянуть в очі тільки совість.   У формі щоденника написані і спогади про найпопулярнішого вУкраїні поета-конкретиста Миколу Мірошниченка, про краян-літераторів Володимира Кезлю, Любов Довбенко, Юлія Коцюбинського, Миколу Таратина, Василя Нікітіна, про земляків-поетів Дмитра Іванова, Олексія Довгого, Станіслава Реп’яха, про визнач­ного вченого-літературознавця, члена-кореспондента НАН України Дмитра Наливайка. Цікаво, з нотками гумору та іронії читаються записи з сучасного щоденника, про який красномовно говорять уже одні назви: «Хата безштанів», «Автографи на персах», «Освячується іномарка», «Винахід лукавого угорця», «Середина снігу». Закінчити ж хочеться ще одним листом, який Володимир тільки-но отримав. Пише головний редактор журналу «Кур’єр Кривбасу» Григорій Гусейнов: «Дуже симпатична книжка. Багато в ній тих, кого я знаю і глибоко шаную. На жаль, когось уже нема серед нас. Згадав, як мною по-батьківськи багато років опікувався Володимир Григорович Дрозд. Думав, що промайне десь Остер, у якому я бував і закохався в це місто. Спасибі Вам велике». Проте питання, чи треба письменнику вести щоденник, незважаючи на вельми цікаву книжку Володимира Сапона, на цілий ряд інших добрих «щоденникових» книжок, усе ж залишається дискусійним.     Володимир САПОН. «Дещо із щоденника», Чернігів, «Видавець Лозовий В.М.», 2011, - 128 с.  
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/news/memuar/2011/10/12/071858.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.