На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменниця Вікторія Горбунова.
- Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?
- Спробувала обмежити останній час минулим місяцем і художньою літературою, і сама здивувалася наскільки різножанрові речі бралися в руки.
Найперше згадаю Кінгівський цикл «Темна вежа», бо й досі знаходжусь в процесі читання. Зауважу, що український переклад виданий у КСД читається легко і не викликає відчуття акценту, як це іноді буває із перекладними книжками. Найважче йшов перший (як на мене - забагато хорору) і йде останній том (прагну швидше дізнатися що ж там у фіналі і перечеплюся через складні сюжетні ходи та героїв, які здаються зайвими). А от середні проковтнулися одним ковтком - смачні і захопливі.
Далі - Ліна Костенко. Якось довго я йшла до її «Записок», чула забагато вражень і тому боялася зіпсувати власне. І ось зараз маю гіркий післясмак. Не буду зупинятись на мові, яка багата і багатогранна, на майстерності, яка поза сумнівом і критикою, напишу про суперечливість власних вражень. Найперше - то принцип реальності, не певна що 35-річний програміст може так сприймати, аналізувати і реагувати на дійсність, по-перше, тому, що програміст, по-друге тому що 35-ти річний. Це рефлексія людини мудрої, із досвідом боротьби з системою, якою власне і є авторка, тож читаю записки програміста, а читаються записки поетки, письменниці, культурного, громадського діяча. А ще біль, розчарування, агресія, якими просякнуті записки - все це дисонує з картиною світу мене 34-х річної і стає моторошно і лячно жити тут і жити тут далі.
Потішила збірка іронії від Андрія Куркова «Форель аля Ніжність». Легко і з подвійним дном. Читаєш одне, читається інше. Сюжети час від часу роблять такі кульбіти, що реакція щось типу - «та ну його!» Насміялася, надивувалася, набралася маленьких відкриттів, таких очевидних, що дивина, як сама не дійшла. Публіцистика, що теж включена в збірку - така ж іронічна і несподівана, от лише пряміша, відвертіша. Цікава і часто несподівана українська реальність бачиться Андрієм Курковим.
Книжку Степана Процюка «Тіні з´являються на світанку» придбала на форумі на презентації. Систематичного читання не вийшло, та, певно, есеїстика і не вимагає такого. Ті речі, що прочиталися виявилися цікавими і в чомусь передбачуваними, що дивно, бо не чекала світоглядних співпадінь через різницю у віці, освіті, статі та іншому.
Новонароджений роман Ірисі Ликович «Татцельвурм» лишив двоїсте враження. Я в захопленні тією українською, якою ділиться із читачами авторка, самою темою, що змусила мене інакше подивитись на дітей-мауглі; але мені не стачило сюжету; а от сексу, голизни та фізіології виявилося надмір.
- Що плануєте прочитати?
- На читальній поличці чекають «Сатирикон 21» Олександра Ірванця із авторським автографом та нещодавно презентований студентами «Колір магії» Тері Пратчета.
Заінтригована і хочу придбати «Господні комарики» Віталія Жежери, а ще незабаром матиму спільну творчу зустріч у Тернополі із Вікторією Гранецькою, то ж, певно, познайомлюся і з її «Мантрою-Оманою».
- Що рекомендуєте іншим прочитати?
- В мене є фантазія, що різні книжки гарно йдуть різним людям у різних життєвих ситуаціях. Тож спробую не радити, а поділитися досвідом. Абсолютно казково-дитяче задоволення отримала від «Гаррі Поттера», читали з чоловіком одночасно, а колись хтось забігав наперед - тримали сторінку сторч, кожен дочитуючи зі свого боку. Минулого літа, в момент якоїсь всезагальної ліні натрапила на «Острів Дума» Стівена Кінга, а після прочитання не лише мобілізувалась, а ще й витягла мольберт і взялася за малювання, чого не траплялося багато років. «Таємниця» Юрія Андруховича стала для мене відкриттям у сенсі хлопчакової природи, не чоловічої, а саме хлопчаково-підліткової, коли гормони керують усім, коли не існує правил, коли є зовсім окремий, секретний для дорослих і абсолютно не зрозумілий для жіночої статі, світ (я мама хлопчика, мене пробрало). «Залишенець» Василя Шкляра йшов важко, але залишив відчуття причетності до важливого.
Пробую згадати, що ще йшло на одному подихові - «Новендіалія» Марини Соколян, «Сага про Рейневана» Анжея Сапковського, Дяченки (ковтаю все), так само із Олді та Муракамі. Відповіла і бачу, що приємне і легке мені - це фентезі, містика, фантастика - можливо то своєрідний сховок від реальності...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2011/09/28/131637.html
|
