Пам´яті Ніли Зборовської
Коли прочитав повідомлення про Нілину смерть, перед очима постала пустеля -
...сіра і випалена, безнадійна у своїй безконечності. У тій пустелі уже майже не залишилося подорожніх, що намагаються своєю живою кров´ю протистояти моторошній знеособленості. Невже ця пустеля є свинею-канібалом, що пожирає власних дітей? Чому така рання смерть у розквіті сил і таланту?..
Але невдовзі за цими безпросвітніми думками випадково(?) побачив заголовок: «Хай живе музика!». Подумалося, що Нілина душа дає знак - наша плоть є тлінною, а дух животворним. І ми, живі, можемо тужити. Але не маємо права на паралітичну скорботу, доки існує ця музика Всесвіту...
Але все ж...підсвідоме не хоче вірити у цю смерть...уявляє Нілу із скрипкою у безкрайому степу....із книжкою під пахвою і теплою посмішкою у студентській бібліотеці... Нілу, яка танцює натхненний вальс на бенкеті для достойників...
Мушу бути правдивим - Ніла Зборовська набачилася і начулася при своєму житті і чийогось нерозумного смішку у кулачок, і плебейських кпинів, і плиткого осуду, і гречкосійського пересмикування плечима, і навіть повного нерозуміння. Не місце з´ясовувати -де і як? Промисел не відмінити. Ми часто не відаємо, що творимо. Пробач нас, Господи...
Не аналізуватиму її книг. Не буду описувати тут докладну історію власного знайомства з нею і духовно небайдужих, трохи нерівних та химерних, стосунків.
Вона була однією із небагатьох моїх сестер за духом.
Коли я почав читати її прекрасний твір-пісню «Моя Леся Українка», то кілька разів хотів плакати. Ніла Зборовська як автор пробирала мене до кісток і своїм аналізом дитячих років Лесі, і глибинним розумінням її жіночого альтруїзму, і витонченістю авторського аналізу.
Я небагато знав про її особисте життя. Я не беруся співставляти вимисел і реальність у її творах. Вірю, що швидко появляться біографи, які безсторонньо напишуть про її долю, її життя і житіє, її особисті комплекси і неврози, які Ніла Зборовська долала саморозвитком до останнього дня життя...
Наше покоління не має права у буденній метушні забути чи замовчати героїзм Нілиних духовних і літературних пошуків, із їхніми, можливо, окремими похибками(хто насправді може знати, що таке похибки і що таке безпомильність?), але із їхньою внутрішньою дитинною чистотою, із емоційними перевитратами і харизматичною енергетикою, експериментаторською сміливістю і осяяннями, на які здатні лише мудреці.
Так, Ніла Зборовська, попри свою душевну і фізичну молодість(вона, доктор філологічних наук, була зовні подібною до вродливої студентки), вже наближалася до межі, за переступом якої починається мудрість. Не довільні гримаси ексцентричного таланту, не імморальне спустошення, не перевтома інтелектуала, а таки мудрість.
У переписці зі мною була межово відвертою, даючи свої, безжально-правдиві, оцінки ситуації у країні, деяких суб´єктам нашого літературного істеблішменту. Вона, до речі, не лила патоку на млин моїх книжок. Я не можу злукавити перед її пам´яттю. Говорила і про авторський егоцентризм та певну однобокість світосприйняття, і про вагомий вплив на мою прозу дитячих комплексів...Збиралася написати велику статтю, попереджуючи, що там будуть не лише панегірики. Я згоджувався. А потім наступила перерва у спілкуванні. І - знову його віднова.
А потім до неї прийшла ця хвороба...
Вона вірила у видужання, і була мужньою до кінця. Була стоїком. І це ще один урок Ніли Зборовської тим, хто залишився. Коли я телефонував її, намагаючись говорити про її книги і обдарованих студенток, для яких вона є прикладом і кумиром, то прохопився, що часто нездарні і ворожі до українства люди не мають жодних проблем із здоров´ям. Нілина відповідь була відповіддю мудреця: «У них інша програма, Степане». Я закляк. Це був урок хворої, але незламної, поданий мені персонально. Бо не можна скаржитися, ремствувати і уповати на обставини тим, хто звалив на свої плечі один із різновидів сізіфового каменю...
У моєму розумінні таланту Ніла Зборовська є поруч із Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Соломією Павличко та іншими видатними українками. Не намагаюся бути крамарем, який має право щось відмірювати, чи ієрархом, який встановлює канони. Кажу це лише тому, що багато хто, навіть із числа її знайомих, не зовсім адекватно розумів значення Нілиної особистості для української літератури ні протягом її життя, ні після її смерті. Або і розумів зовсім неадекватно...
Це ще один парадокс долі Ніли Зборовської. На жаль, такі парадокси часто присутні у долях обраних і відмічених Творцем, які належать до країн із важкою, а то і нещасливою, історією. Таких, як вона, стає щоразу менше. Такі, як вона, народжуються рідко. Таких, як вона, часто випробовує доля - іноді і немилосердно...
Її з´їдав рак. Останній рік свого життя Ніла Зборовська поволі крокувала страшною кладкою поміж буттям і небуттям. На початку літа, смертельно хвора, поїхала на рідну Черкащину, до матері. Вдома або помру, або вилікуюся, сказала.
Такі, як вона, після фізичної кончини, не помирають. Вони летять, як дитячі ангелики, у своїх серафимських шатах до райських херувимських хатинок... Там - завжди ростуть троянди. Там - люди в білому одязі і срібних сандаліях. Там - вічні юні усмішки і безкінечна циркуляція життя. Мертві залишаються молодими.
Пізно вже посипати голову попелом. Вже посипали і після смертей Ігора Римарука і Василя Кожелянка, Назара Гончара і Олеся Ульяненка... Наших найкращих письменників вбиває не смерть. Їх вбиває моторош нашого національного життя, із його нелюдяністю і бездушністю, із його кретинічною байдужістю до своїх солдатів Логосу...Із такою машиною-автоматом перемелювання тіл і душ, талантів і любові, що прибирає різних єзуїтських і цинічних личин, наше покоління зіштовхнулося одразу...
Казали, що перед смертю Нілі наснилося, що вона, самотня, вибирається на велику чорну гору. Вона вийшла на ту непривітну вершину і подумала: «Що ж мені тут робити?». І раптом побачила стежку. Пішла нею - і її відкрилася чарівна рослинність, все зеленіло і цвіло. Думаю, що її відкрилося позаземне Ельдорадо, прообраз паралельного світу, проекція раю, до якого вона і радісно, і по-мученицьки йшла усе своє земне життя...
Як писав Ігор Костецький, мертвих більше немає.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/sum/2011/09/28/072936.html
|
