Якимчук, Любов. , як МОДА [Текст] : поезії / Фото К.Мотильової; дизайн А.Московченко. — Львів: Каменяр, 2009. — 76 с.: іл. — (літ. Премія ім. Б.-І. Антонича «Привітання життя»).
Український футуризм повязують з іменами Михайля Семенка, Ґео Шкурупія, навіть Валеряна Підмогильного. У звязку з історичними подіями футуристичний досвід цих письменників був засвоєний не одразу, а лише через кілька поколінь. Сьогодні це – Сергій Жадан, Олег Коцарев та Любов Якимчук.
У передмові до книжки з дивним синтаксисом у назві «, як МОДА», Любов Якимчук пояснює, що «хотіла назвати цю збірку тільки фотографією», але через видавничі правила цього не сталося. Подібні загравання з читачем можуть бути автотематичними – авторка підказує, як читати її тексти. І відгадку цієї загадки вдається знайти в 350 році до нашої ери.
Існували дві подібні скульптури, створені автором – одна одягнена, інша – оголена. Жителі Коса, для яких Пракситель виконував замовлення, не зрозуміли скульптора, тому купили богиню в одязі. А перша оголена богиня була придбана кнідянами, і саме в Кнідах вона стала відомою на весь античний світ. До речі, це була перша богиня без одягу. Саме цю богиню без голови та з відламаними руками ми знаємо як Афродіту Кнідську. Подібне бачимо на обкладинці книги «, як МОДА». Думаю, це важливо в розумінні тілесності збірки «, як МОДА», лірична героїня якої то одягнена, то оголена:
я піду в монастир. чоловічий
розвінчать абстиненції міти
щоб носити короткі спідниці
та волосся гідропіритити
Тілесність під маскою обкладинки з’являється спочатку в фотографічному вигляді (оголена спина на заставці циклу «В одному пакетику»), а потім уже у вигляді текстуальному.
«, як МОДА» цікава своєю візуальною складовою починаючи від фотографій, які робила Катерина Мотильова, продовжуючи візуальністю самих текстів. Візуальна поезія «там, де живу» (у кращих футуристичних традиціях) перетворюється на читацьке замовлення бібліотечної книжки:
я прокидаюсь на другій поличці
інколи замовляю чай за звичкою
а частіше на замовленні:
Шифр
ПІБ
Назва
Рік
Місце
Якщо говорити про цей текст, то варто починати з Мілорада Павича, у вірші якого «Лекція читання поезії» ( зі збірки «Душі купаються востаннє», 1882 р.) є такі рядки:
І тепер клади пасмо волосся між сторінки.
Завтра, можливо, знайдеш два,
Наче посадила щось, що родить
У міжчассі…
У Люби Якимчук:
я прокидаюсь на другій поличці книжковій
витягуючи волосся з-під томика Павича
припудрена пилом сторінок
Її лірична героїня ніби вийшла з поезії Павича та розказала свій погляд на ту саму історію, але від свого імені. Але є одне «але» - переклад українською цього тексту Павича вийшов за кілька місяців після видання збірки «, як МОДА» (див. «Сучасність» – 2009 - № 9). Перша ж львівська презентація збірки Люби Якимчук датується липнем того ж 2009. Тут може бути два припущення: або читання оригінального тексту авторкою, або вітання образів у повітрі (до чого, власне, схиляюся).
Дуже цікаві літературно-історичні епізоди розгортаються довкола сюжету поеми «Товариш Дим». Наприклад, «Алкоголь і соціалізм» - це назва поемного розділу, що є рядком, запозиченим у Михайля Семенка. Тут вже від своїх футуристичних джерел Люба Якимчук не відхреститься. Уся поема побудована на біографічних моментах життя найбільшого українського поета-футуриста Семенка (або Сема, як його називали друзі) та, певно, біографії самої авторки. І ці два головні герої поеми дуже цікаво співіснують, набудовуючи довкола себе дві сюжетні лінії, причому Семенкова лінія відтінюється лінією героїні, яка то підслуховує його розмову зі Шкурупієм у кав’ярні, то підглядає за ним, а часом живе своїм «луганським» життям. Вона відокремлюється від нього тільки коли він уже розстріляний. Так, лірична героїня слухає радіо – там святкують, судячи з тексту, що лунає з приймача, 20 річницю Жовтневої революції. Тобто ідеться про кривавий 1937 рік. Саме цього року ймовірно було розстріляно Михайля Семенка, і саме цього року вийшло новеньке видання довідника «Весь Харків», де був номер поета. Тому досить імовірною є така от поетична ситуація: героїня дзвонить до Семенка:
набираю 9-09-73
код Харкова і 9-09-73
код Харкова і 9-09-73
а у відповідь –
пі-пі-пі
а у відповідь
не – автомобілібілі
не – місто, як спрут
не моря шурхіт
а ціла поема
Кручених
під назвою Мовчання
виливаю чай
і напій святковий
в унітаз історії
куди стекло
багато різних революцій
і п’яна каналізація
із битим склом
подарунків на день народження
знов потече вуличними
дорогами
а в Харкові –
повз Семенкову
дружину і сина
що стали біля Шевченка
пам´ятниками
Оці всі «автомобілі білі», «місто, як спрут» - цитати з самого Семенка, які досвідчений читач одразу вгадає. Ці цитати дають відчуття присутності самого Семенка та створюють легку інтертекстуальну гру.
Поема Олексія Кручених, про яку йдеться – натяк на відомий епізод в історії футуризму. Поет Кручених на літературному вечері вийшов на трибуну та урочисто промовив: «Поэма «Молчание». Помовчав кілка хвилин і пішов на своє місце. Тобто слухавка героїні мовчить поемою Кручених.
Далі – після наруги над усіма революціями, каналізація тече Харковом повз відомий революційний пам’ятник Шевченку, де для образу Катерини, як ми знаємо, позувала дружина Михайля Семенка, відома акторка театру Курбаса, Наталя Ужвій, зі своєю малою дитиною, сином Сема, на руках.
Потім героїня поеми на хвилях всенародних святкувань переноситься в Луганськ, де й відбуваються подальші події поеми.
люди святкують
когось розстріляли
але без паніки
а смерть розмножується
а смерть розмножується
пам’ятниками
мільйонними тиражами
луганський Шевченко
схожий на вождя
так буває
коли скульптор
робить Ленінів все життя
а потім приходить
пані Незалежність
обережно
двері трамвайні
зачиняються
І от тут, уже в новій «реальності», після першого дня Незалежності, відбувається буденна сцена – обкурка у ванній кімнаті, і дим, і біль.
До речі, про дим. Дим у цій поемі не є просто димом – це і Володимир Ленін, і Діма, з яким героїня курить травку, а скоріше за все – це наше несвідоме (у психоаналітичному фройдівському розумінні). Дим – це те, що керує нами, коли свідомість спить, це наші підсвідомі бажання і марення. І цей Дим у різних іпостасях присутній у всій поемі. Оце і є третьою сюжетною лінією.
здрестє! перед вами
головний герой історії
що ходить на голові
а точніше – головами
для завоювання території
війнами
морами
плітками
тобто по-лі-ти-ко-ю
перед вами Дим
можете звати Дімою
а краще – ВолоДИМиром
або будь-яким іншим іменем
думаю, він не образиться
тільки плюне на колесо історії
і воно без білки і одразу
закрутиться
раз-два, раз-два, раз-два...
Різноманітні трагічні деталі уреальнюють та уречевлюють текст, натякають на замаскований контроль ідеологічного над особистим. Загалом збірка «, як МОДА» дуже органічна, є цілий розділ побудований на звукописі, є дві поеми, один поезофільм, тобто це ознаки футуристичні (поміж інших).
Якщо говорити про цю книгу в контексті футуризму, то це радше футуризм навпаки, футуризм із жіночим обличчям в хорошому розумінні. Адже зазвичай футуризм є патріархальним, як у Маяковського чи Семенка, або – якщо говорити про традицію футуризму в українській літературі – у Жадана та Коцарева. Натомість Люба Якимчук подає феміністичну модель футуристичної естетики. Тепер не маніяк головний активний герой, що полює на пасивну жертву-жінку, як це було у Семенка, суб’єктом лірики стає жінка, за якою слідкує маніяк:
я – іду боса
з заплетеним волоссям
гордо
по снігу весняному
тому маніяк не помічає
мене як жінку
хоч виглядають гомілки
із-під спідниці
хоч виглядають гомілки
із-під спідниці
Іншими словами, авторка поетичної збірки «, як МОДА» хоч і ходить в монастир футуризму зі своїм уставом, але ходить туди підготовленою. Естетично, ясна річ.
P.S. Залишилося додати, що перевидання Михайля Семенка, яке лірична героїня поеми «Тов.Дим» хоче купити за кульок льодяників, отриманих на здачу, таки вийшло у видавництві «Смолоскип» – за рік після виходу книжки «як, МОДА». Це перше перевидання творів батька українського футуризму з 1985 року (рік народження авторки поеми про Сема). І після цього всього важко не вірити, що слово матеріальне.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/08/27/071353.html
|
