Великий французький письменник, мистецтвознавець і критик-інтелектуал сказав: «Кінець кінцем, кожна книга є лише фрагмент внутрішнього монологу автора».
Роман письменниці Ельги Міри «Скорлупа» може бути яскравим підтвердженням цих простих і напрочуд точних слів.
Відразу хочу обмовитись, що «Скорлупа» не зовсім типовий жіночий роман із типовими для даного «жанру» типовими обставинами та вчинками: росла, дорослішала, навчалась, вперше закохалась, завагітніла, пройшла крізь терни, до красивого життя і заможного чоловіка бізнесмена. Більш-менш уважний читач уже з перших глав зрозуміє, що в цьому внутрішньому монолозі йдеться дещо про глибше буріння власного его, котре місцями сягає справжнього душевного мазохізму в якому здається і знаходить насолоду головна героїня роману Пола. Та це лише мимовільне, суто чоловіче «розуміння», а радше навпаки нерозуміння внутрішніх «самопоїдань» сучасної жінки-інтелектуалки, яка знає, що таке життя без гальм «О хмельное чувство потери меры! Знали бы вы его истинную цену!».
Головна героїня, якщо так взагалі можна сказати про Полу, належить до тих представниць сучасного жіноцтва для яких визначення «емансипована» дамочка надто банальне і зовсім таке, що не відображає їх внутрішньої сутності. Полі абсолютно не пасує архаїчний і такий милий серцю більшості представниць її статті вислів «сила жінки в її слабкості». Та виявляється не все так просто, вона залежна від думки оточуючих, їх оцінок, сприйняття, осуду. Саме це і найбільше бентежить її гіпертрофоване «Я», котре вона змушена підлаштовувати під загально прийнятий стандарт! Зрештою, вона позбудеться і цього комплексу, бо понад усе, з самого дитинства хоче жити, саме так, як хоче! Жити почуттями, емоціями, а не за силою звички. Але щоб жити саме так, Полі доведеться пройти не простий шлях внутрішніх спустошень і відроджень, кохань і розчарувань, зрештою самозречень і самонадбань, бо інакше «борги» у долі не відібрати!
На самому початку ми згадали вислів Поля Валері про «внутрішній монолог автора», що зрештою може стати діалогом його душі з уявним читачем, себто іншою людиною. Якщо подібне трапляється, це називають вдачею! Подібної вдачі я хочу побажати авторці «Скорлупи». У кожного з нас власна шкаралупа, і ми всі однаково бажаємо її позбутись - письменники не виняток. Інша справа спосіб самовираження - Слово у даному випадку найдревніший і найпевніший засіб, хоча і найпідступніший...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/08/03/075238.html
|
