Учора мало ’м не вступив в одне з тих безлічі русинських «обществ». А все через те, що у Львові русинських діточок з П(у)дкарпаття тії кляті галичани силою українізують, навертають у свій бік.
Як таке ´м почув, то
кинувся писати заяву до вступу, лем не знаю до кого. Може хтось підкаже? Позаяк
достобіса розплодилося в краї тих «обществ»...
Річ у тому, що мій
однодумець і побратим Богдан Вовк з українського П´ємонту розказав мені таке,
таке, що, мабуть, піду таки й собі в тії русини. Бо з такою українізацією, що
витворяють прохвесори у Львові, не зробиш жодного кроку назустріч людям! (Їх тих пунктиків-кроків, як у Віктора Ющенка, так й Ісуса
Христа з моральним кодексом комунізму, здається, десять).
Ще, пригадую, на зорі
української Незалежності, тоді я працював у ВАКу (Вищій атестаційній комісії), приїжджав
до Києва на засідання Вченої ради львівський професор Степан Злупко, й у
кулуарах полюбляв научати нас, тута несусвітних, як треба розбудовувати неньку
Україну. Пристрасно, як подобає доброму лекторові, прищеплював нам любов до
пострадянської матері п. Злупко. Слухав я, слухав та не витримав і запитую:
- Скажіть, будьте
ласкаві, пане професоре, а особисто ви хабарі берете купонами, чи долярами? (Тоді
ще купони ходили).
Пан Степан, як води в
рота набрав, і потому вже не просторікував при нагоді. Царство йому небесне.
Порівняно недавно переставився.
А тут учора Богдан
Вовк тероризував геть усе моє тім´ячко такою приключкою. Років дванадцять тому
його донька, яка навчалася на факультеті іноземних мов львівського Франкового
університету, складала іспит або залік (не пригадує п. Вовк) з української
літератури прохвесору з гучним іменем Віктору Небораку, а попри те - В. Неборак
кум або свояк Василя Ґабора, В. Ґабор також знаний закарпатець (уродженець
Шандрова), який нині мешкає у Львові.
Так ось, після того,
як донька Б. Вовка відповіла на поставлені в білеті запитання, пан Неборак
візьми й поцікавився:
- А кого ви (або ти)
знаєте (або знаєш) з сучасних українських письменників?
Донька п. Богдана,
кого знала - перерахувала...
Та того Віктору
Небораку виявилося мало, й він запитує:
- А Василя Ґабора
читала? - (ну, прямо, як у тому анекдоті про поручника Ржевського).
- Ні...
Посміхнувся з
лукавинкою пан прохвесор і каже:
- Тоді сходи в таку-то
книгарню й придбай «Книгу екзотичних снів та реальних подій» Василя Ґабора. Після
того складеш іспит (або залік)...
І так повівся майже з
кожним (кожною), хто складав йому залік (або іспит) з української літератури. Чималенько
тоді в одній з львівських книгарень придбало одну і ту ж книжку.
Від почутого я мало
не крикнув:
- Та не може бути!..
Богдан Вовк з
притаманною лише йому розважливою бойківською вимовою лише стенув плечима:
- Та так...
А я трохи не
розплакався: треба було колись мені кинути ВАК на знак протесту проти корупції,
й не захистити ба, навіть кандидатської дисертації... А міг і доктором наук
стати.
Й шкода мені стало
наразі земляка Василя Ґабора. Таке з ним виробляють тії кляті галичани, геть
заукраїнізували русина.
А була б у нас своя
русинська держава та й відповідно сотні університетів у краї, такого б точно не
сталося в П(у)дкарпатті. Тут викладачі хабарів не брали б і тепер не беруть!
Ох, і що витворяє тая
Україна з сараками русинами, сам Бог знає.
До слова. Нині в розпалі
«жнива». Викладачі вітчизняних вишів збирають «урожай» на цілий рік... А відтак
задаватимемо собі сотні запитань:
- І звідки у нас
стільки неуків набралось?!..
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2011/07/11/163636.html
|