Її великі очі смутку не плачуть, то плаче її душа. Сльози самотності обпікають зсередини і спалюють надію. Та Вона любить життя, впивається ним до останньої краплі. Лише чужа в цьому світі. Її не розуміють і не приймають
Але Вона не зламається, збереже себе, виплекає свою душу, виростить свої почуття, створить свій гармонійний світ краси, любові та розуму, вийде за межі буденного щастя. Буде гіркий досвід, буде розчарування, але й буде Вона – нова, незалежна, впевнена, а головне – кохана.
Бо Вона народилась, щоб бути царівною своєї долі.
Ольга Кобилянська. Царівна. К.: Зелений пес, 2009. - 400 с.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/news/prose/2009/03/22/075946.html
|
