Буквоїд

Ірена Карпа. Слово на захист Василя Шкляра

08.03.11 12:02 / УНІАН
Василь Шкляр шокував тих, хто звикли нав’язувати справжнім українцям образи українців фальшивих. Він дратує тих, хто запевняють (і тих, хто в це вірить), ніби кожен з нас належить тільки до якогось з двох канонізованих підмосковською традицією типів: заземлений, затюканий, покірний хохол, якого зручно і приємно смикати за чуб, та хохол хитрий, скупий, котрий переймається лише тим, щоби хтось, бува, не поцупив з його крайньої хати сало.
Безумовно, є серед нас і такі. Але ж це не значить, що не було чи немає інших українців – відчайдушних, жорстких, пристрасних, безкомпромісних бійців не за приватну безпеку і статки, а за національну ідею. Галас, що здійнявся навкруг останнього роману пана Шкляра, ґрунтується на тій же імпортованій з північного сходу збоченській традиції, що й повторення анафеми українському гетьманові Мазепі в українських церквах, незрідка ще й побудованих саме цим гетьманом. Нам намагаються вкотре нав’язати абсурдну думку, що повстанці проти ворогів України «насправді» були ворогами українців. І вся ця метушня довкола літературного твору цілком вписується в ширший «реформаторський» контекст, яким, немов павутинням, намагається обплутати суспільство сьогоднішня влада. Це й позбавлення борців за волю України звань героїв України, і «адаптація» підручників з історії й літератури на догоду радянським некрофілам, це й закриття «нерентабельних» україномовних шкіл. В Україні, де системно і невтомно нищаться українські медіа й культура, планово звужується поле застосування української мови… раптом почали волати про ксенофобію? Ой молодці. Та ще й хто… Пан Красовицький, на чиїй типографії, як повідомлялося в пресі, друкувалися фальшиві виборчі бюлетені, дуетом з господіном Табачником, знаним поборником національних інтересів (дарма що не наших). Людина, котра бодай мінімально орієнтується в літературі, відразу ж помітить в «Залишенці» талановиту авторську стилізацію, оцінить, як акуратно письменник відтворює матеріальні, ідеологічні й мовні історичні реалії, як віддзеркалює в діях та діалогах характери різнобарвних персонажів. Те саме, використане Василем Шклярем слово «жид» до форсованої русифікації України, аж до середини ХХ століття, було тут (і в Білорусі, між іншим) цілком коректним, загальновживаним терміном. Таким же, як у сьогоднішній польській мові. Письменник погрішив би проти історичної істини й художньої достовірності, якби взявся прилизувати лексику та образи своїх героїв. Окрім документів, є ще й живі люди, які все пам’ятають. Чи скоро в нас заборонять слово Голодомор, бо його теж зовсім не було, його Барка вигадав?.. Це вже якась «ламбада» з дальнім прицілом витанцьовується. Чи варто нагадувати про те, що в Спілки письменників України давно намагаються забрати елегантний будинок на жирній вулиці Банковій? То, може, скандал, який висмоктують одне в одного хтозна з яких пальців панове захисники суспільства від «ксенофобського» роману видного члена Спілки, узгоджено діють саме в цьому напрямку? Нічого ідеалістичного, просто практичні люди не задарма комусь сприяють, так би мовити, «інтернаціоналізувати» ласу українську нерухомість в центрі столиці? Ірена Карпа
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2011/03/08/120220.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.