Буквоїд

Лірично-сатиричний Ірванець

02.03.11 10:17 / Високий замок
Зануритись у поетичний світ Олександра Ірванця, автора прозових книг «Очамимря», «Хвороба Лібенкрафта», володаря титулу «Підскарбій «Бу-ба-бу», подивитись на його творчість з іншого ракурсу та побачити у його віршах не лише фасад, а й приховані кімнати-сенси вирішили Віктор Неборак, Ігор Котик та Юрко Кучерявий у кав’ярні-книгарні «Кабінет».
У поле зору їхнього проекту літературно-критичних обговорень потрапила поетична книга зібраного і вибраного «Мій хрест» Олександра Ірванця.
Неборак, Котик та Кучерявий розклали поетичні сторінки книжки на трьох неначе пасьянс, акцентувавши і свою, і слухацьку увагу не на критиці, а на поетиці, зачитуючи вірші та цитуючи окремі рядки. Вони зазначили, що «це не так критичне обговорення, як читання віршів на публіку, бо саме для цього вони і були написані». До пошуку глибших сенсів та первинних ідей, які часом Ірванець вправно замасковував грою слів та зовнішнім убранням тексту, літературознавці запросили і гостей вечора.

- Вірші, які є у збірці «Мій хрест», свідчать про те, що Ірванець і у 1980-му, і у 2010-му буває не лише сатиричним, веселим, політичним нападником на суспільство, провокатором, а ще й надзвичайно ліричним, - зазначив Віктор Неборак. - Ірванець як поет, як ніхто з нашого покоління, яке називають «вісімдесятниками», пов’язаний із попереднім – з першою хвилею «шістдесятництва», яка була досить соціально-оптимістичною, і за манерою звертання до світу і читача – доволі риторичною. Це поезія, яка була скерована, щоб бути почутою, щоб на неї була негайна реакція. У ній є звертання до окремих людей, до своєї нації. Ця поетика зникає тоді, коли зникає віра у поета, у те, що його творчість буде почута… Ірванець іронізує над собою, експлуатує створені до нього матриці. У ньому є поєднання сумовитої ліричності, деколи на грані з депресією, та іронізування, що переходить у соціальну провокацію.

Попри таку двоякість і особистості, і творчості поета, під час літературно-критичного обговорення на перший план вийшла його соціально-політична складова. «Для мене Ірванець виділяється гострою соціальною, сатиричною іронічною поезією, - розповів Ігор Котик. – Його соціальна сатира вирізняється ще й тим, що це якісні поетичні тексти, а не просто заримовані каламбури. Він грається з літературними і позалітературними кліше, вигадує неординарну ритмічну структуру вірша. Виконує ті естетичні завдання, які ставить перед собою. Соціальна поезія Ірванця – саркастична, але у ній практично нема декларацій. Живемо у час перманентних політичних декларацій, і якщо тепер ще й поет до них вдаватиметься, то це буде заниження поетичної планки. Поезія мусить у наш час від цього відійти. І Ірванець це розуміє».

Аналізуючи вірш за віршем (і «Любіть…», і «Українсько-німецький розмовник», і «Лист сержанту Пономаренку»), Неборак, Кучерявий та Котик розбирали складові того тіста, на якому замішана творчість Ірванця: гуманізм, самоіронія, безстрашність. Природа його поетичного таланту пов’язана із суспільством, а його поезія – соціально-інтегрована, і її сила залежить від реалій, які були колись і які є зараз.

Оксана Зьобро
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2011/03/02/101749.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.