Ліна Костенко . Записки українського самашедшого. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА . 2010, 416 с.
Життя іде, як відомо, і все без коректур. Але от в Україні трапилася гучна подія, пов´язана з літературою.
Мені особисто приємно, що надбестселер в укрсучліті створено жінкою-письменницею. Сподіваюся, мені пробачать таку примітивно-гендерну радість на тлі — не чоловіків, а Старшої Сестри, що поступово, але вірно занурюється в домостроєвський іслам.
Спочатку хочу наголосити на усім відомому факті: на сьогодні роман Ліни Костенко додруковується щотижнево. На зустрічах (до їх непередбаченого припинення) сотням прихильників не вистачало місця. Отже, ця книга потрібна людям зараз.
Почнемо з назви, мабуть. Незважаючи на трохи топорну роботу, маємо поєднання двох кричущих образів: з одного боку, одразу ж згадуються «Записки сумасшедшего» Гоголя (і це начебто про божевільного героя; пригадаймо, в «Записках сумасшедшего» хворий датує один із записів «год 2000 апреля 43 числа»— це рік початку роману пані Костенко), з другого — назва наштовхує на думку про героя, який торує свій шлях самостійно. Отже, наділений певним рівнем самоусвідомлення.
(Дозволю собі невеликий ліричний відступ: що б робили митці, коли б не було Тих-Хто-Знає-Про-Що-Твір-Насправді! Отже, зараз на мені той самий блазенський білий ковпак, як у Поплавського в його кухарський програмі. І зараз я показуватиму, як готувати роман, аби було смачніше його перетравлювати.)
Як написав у «Фейсбуці» один шановний колега, на презентацію роману в Харкові прийшли не просто читачі, а «спраглі сенсу». Можна їх зрозуміти: 80-річна пані Костенко (це такий вік, яким можна стовідсотково пишатися), мастодонт української літератури, хто ж, коли не вона пояснить чому? Ну а що саме «чому» — то, мабуть, чергове питання до Найвищих Сил, у яке кожен вкладає щось своє.
Чи відповідає на нього Ліна Костенко? Чи може письменник відповідати на вічні космологічні питання, питання про сенс буття? Адже література, як слушно зауважив Селінджер, — то явище меншого світлового порядку у порівнянні з духовними текстами та одкровеннями просвітлених осіб.
Стоп.Знову мене кудись зносить. Так от, чи дає якусь нову відповідь українцеві соціальний роман Ліни Костенко? I don´t think so. Внутрішня проблематика твору — гендерна. І початок тому — перевтілення письменниці у 35-річного програмера. Соціально-політичне тут як останне фігове листячко на зніяковілому Адамі. І тоді виникає питання: рефлексії у творі — то прагнення осмислити долю нації чи страх подивитися всередину себе? Що окрім очевидного знаходиться під цими роздумами про бойовитих жінок та альфа-бета-гама-самців?
У романі, як і в усьому, що з ним пов´язане, міститься подвійне послання, свого роду даблбайнд. З одногу боку, твір Ліни Костенко неправдивий. У тому сенсі, що зображене у творі не є правдою, окрім, звичайно, фактів чотирирічної вітчизняної та світової історії. (Одне їх ретельне наведення вже віддає чимось божевільно-досконалим.) І мислення у героя зовсім не чоловіче, і зовсім не 35-річного, і зовсім не програмера. (Наприклад:«Сподіваюсь, мій син, мій хлопчик, дитя моєї любові, переросте цю фєню і виросте інтелігентною людиною. Але ж поки він виросте, України може вже й не бути. Вся розчиниться у хамстві». ?!) На жінку він звертає забагато уваги як для молодого чоловіка, на новини забагато для інтроверта, а от про свої програмерські справи думає замало. Навіть коли трапляється щось слушне у творі, то в семи випадків з восьми розумієш, що просто письменниця — мудра людина, а головний герой тут ні до чого.
Але, незважаючи на перелічене, твір дуже привабливий (це другий бік). Досконала образність — основний меседж твору — демонструє нам результат правильно дібраного слова. «Записки українського самашедшего» мають певний лікувальний шарм, який народжується, можливо, з того, що мудра письменниця називає усе своїми іменами. Саме ця прямість навертає нас до відчуття того, що ми усі маємо рацію: у цього світу щось не в нормі. Принаймні, ось і пані Костенко здається так само. Ну і по тому.
І ще важливий момент. Письменниці знадобилося практично 6 років, аби відомі події набули ознак двозначної історії та відпустилися назовні. Літературний процес як не крути нешвидкий. (А я ледь не кожного дня запитую літературопростір: де «післясмертні» твори Селінджера та переклад російською Харукі Муракамі «1Q84»?..) Цікаво, на якому етапі Ліна Костенко отримала пропозицію від видавництва?
Чи дає твір розраду? Чи дає надію, завершуючись на незабутньому місці — столичному Майдані 2004-го? На мій погляд, так. Бо «Записки сумасшедшего» у Гоголя ви пам´ятаєте чим завершуються: литтям холодної води на голову. (Щоправда, у нашому випадку це зробило життя.)
Моя старша колега якось висловила думку, що психотерапевтами мають бути найстарші у родині люди. Вони бачили життя, знають, як воно буває у яких ситуаціях, можуть дати мудру пораду. Допомагає сама їх присутність. Як Ліни Костенко в Україні серед нас.
Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом « Most Publishing » , видавництвом « Грані-Т », магазином « Читайка », літературним конкурсом " Коронація слова " та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».
УМОВИ КОНКУРСУ
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2011/02/12/122530.html
|
