Буквоїд

Дискусія про Львів

25.02.09 13:07 / Тарас Альберда
Книга «Leopolis multiplex» першого у Львові аналітичного інтернет-видання ZAXID.NET побачила світ у видавництві «Грані-Т» 2008 року. І одразу ж - гучне відлуння в інтелектуальних колах, яке докотилося і до широкої аудиторії українських читачів.
Власне,   «Leopolis multiplex» започатковує інтелектуальну дискусію про Львів, яка екстраполює наіть не не регіональний, а на всеукраїнський масштаб. Побачити Львів типово націоналістичним чи сучасно європейським, контрастно українським чи гротескно полінаціональним - значить знайти ключ і до візії української ідентичності.     Структурно книга є мозаїкою текстів з ледь відчутним, хоч і зримим інтелектуальним камертоном у цій поліфонії думок - від Дмитра Корчинського та Дмитра Табачника до Ярослава Грицака та Сергія Жадана, думок істориків, політиків, інтелектуалів, письменників , митців, журналістів - українців, поляків, росіян. Не менш оригінальним кроком до системності міркувань і розширення їх діапазону стало залучення колишніх президентів України - Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми.     Знаково, що інтелектуальна дискусія про Львів започаткована саме в медіа-просторі, Інтернеті, новітньому засобі, що різниться безкомпромісністю суджень, а не в академічних установах чи під час закритих зустрічей інтелектуалів. Такий формат украй нетрадиційний для української гуманітаристики, але від того не втрачає на актуальності.    Автори з´єднані між собою невидимою вихідною концептуальною засадою: Львів погруз у провінційності, відсталості і депресивності: він, як і Україна, лише на  підступах до «першої ліги» світових потуг. Але ще більший жах навіює уявлення багатьох українців, головно на Сході та Півдні, про Львів як спаяний в одне греко-католицько-бандерівський вулик, від якого одинаково видно і за Збручем, і за Дніпром та Хутором Михайлівським. Войовничо антиросійський і наголошено клерикальний. Утім, подібні уявлення навіть не варто верифікувати на істинність - як влучно зазначає Остап Кривдик, слід уже думати про Львів китайський або Львів африканський, примарну картину яких дає арабський Львів, зосереджений здебільшого в гуртожитках медуніверситету. Питання майбутньої львівської ідентичності закорінене в тому, що для львів´ян Україна починається зі Львова. Зрештою, цілком хрестоматійно. Проте, очевидно, не слід проводити паралелей до ескапади покійного Євгена Кушнарьова про єдино харківську владу в Харкові: помимо цілком раціонального політичного зерна ( а кому ж керувати Харковом, як не харків´янам ?! ), тут відчувається ексцентричний присмак наелектризованої атмосфери бурхливих зимових подій 2004 року. Погляди на соціальну ідентичність Львова як моделі українського міста фіксують певну дихотомію, поділ на два табори, які я умовно називаю «пуристи» та «інтегратори». «Пуристи», як-от Юрій Винничук, нападають на село, з якого вийшов Львів, але яке не вийшло з нього. Рустикальний Львів покінчив із міським аристократизмом і спровадив місто до «рогулізму». Опозиційно налаштовані «інтегратори» натомість вказують , що говорити про інтелектуальне, соціокультурне , громадське обличчя Львова поза контекстом «прибульців» просто неграмотно: те, що місто пульсує за власною динамікою, розвивається і підживлюється новими соками - їхня виняткова заслуга. Чи можемо ми уявити собі Львів без Івана Франка? Таке риторичне питання мимоволі пригнічує скептиків. Зрештою, модель розвитку українських міст є ілюстрацією саме «інтеграційного» сценарію. Якщо погодитися на те, що Україна обрала шлях до формування політичної нації, то слова Василя Расевича є якнайкраще застосовні до практики державного будівництва: «...вилізти нарешті з національних окопів...відмовитися від етноцентричного зображування історії Львова, розглядати його винятково як «багатоманітність» у просторі та часі». І цілком логічно, у дусі державницької ідеології, Леонід Кравчук сформулював лейтмотив книги, яка покликана штовхнути на роздуми найширше коло адресантів: « Загальноукраїнська національна культура, загальноукраїнський національний інформаційний простір, загальнонацірнальний інтерес. Тільки загальнонаціональне може взяти верх над містечковим та етнічним, яке завжди провокуватиме мовні й інші проблеми. Особливості регіонів не можуть переважати загальнонаціональних. Саме це сьогодні є головною проблемою. Загальнонаціональний інтерес має панувати всюди: у Львові, Донецьку чи Сімферополі». Звісно, подібні прокламації є радше політичним ідеалом, аніж практикою повсякдення, але ідеал, як правило, не піддається ревізії. «Leopolis multiplex» мав стати тою ідейною платформою, публічною трибуною для часом діаметрально протилежних ідей людей різних політичних переконань, культурних традицій, стереотипів та поглядів на майбутнє України, з якої би болісно, але неухильно народжувалася концепція надрегіональної, національної ідеї. Чи впорався з цією нелегкою місією - то, як звучить із пісенних рядків, «скажуть люди, скажуть час». Наразі можна достеменно констатувати лише те, що книга пробивається з прокрустового ложа нібито «вузької цільової аудиторії» і читається, обговорюється, «обсмоктується» - а це найважливіше. І не тільки і скільки для її рейтингу, як для її читачів - різних вікових поколінь українців, які одинаково замислюються над облаштуванням власного дому.  Leopolis multiplex. К. Грані-Т, 2008. – 480 с.

Від редакції: Цей матеріал надійшов на конкурс літературних критиків. 
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2009/02/25/130719.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.