У кожного з нас є свій Пагорб спогадів, на який ми повертаємось. У кожного є свій горб сумління, який тисне серце і не дає спати ночами. Кожен має свою таємницю в минулому.
І кожен щодня виходить на власний життєвий ринг, де на нього очікує найголовніший бій – бій із тінню спогадів. Бій за право залишитися самим собою. За право покинути Пагорб-ринг переможцем, із високо піднятою головою.
«За тиждень ти станеш чемпіоном світу. – Так, здається саме так він і сказав. Упевнено, навіть нахабно. – А потім я тебе вб’ю!» – і скинув розмову в густу прохолодну тишу”. Цим телефонним дзвінком у номер віденського готелю, де мешкає головний герой, знаменитий боксер на прізвисько Вуж, починається захоплюючий роман з часом Євгена Положія. Автор невимушено синтезує події минулого і теперішнього, і згодом стає зрозумілим, що свій найголовніший бій майбутній (можливо!) чемпіон світу проведе далеко не через тиждень. Насправді для цього він мусить знову прожити події двадцятирічної давності – день за днем, ніч за ніччю, секунду за секундою, удар за ударом, око за око, зуб за зуб. «Подеколи на тренуваннях у нього виникало відчуття, що це бій навіть не з тінню, а з самими спогадами...»
Ключем для розуміння роману є епіграф і подальші цитати в тексті з поеми арабського поета Каліла Джебрана «Пророк». На Алмустафу, поета і філософа, очікують великі зміни. Він уже бачить в морі корабель з білими вітрилами, який нарешті забере його з острову, де він провів дванадцять літ. «Але щойно зійшов із пагорба, як охопила його німа туга, й подумав він у серці своєму: «Як піти мені з миром та без печалю? Ні, не покинути мені цього міста, не поранивши духу... ...Не одежу скидаю я сьогодні, а власноруч здираю з себе шкіру...». Прагне поет цих змін, чекає на них, але тяжко йому розлучатися з вулицями, які він встиг полюбити, з усім, що пов’язує його з цим містом, але не можливо нічого змінити: «...Хотів би я взяти з собою все. Але як? Голос не може взяти з собою язика й уста, які дали йому крила. Він мусить досягти ефіру самотнім...».
Великі зміни чекають у житті й на Вужа. Як і в кожному з нас, бореться у ньому божественна сутність людини з ніччю потвори-карлика, як і кожен із нас, робить Вуж помилки і намагається будь-що виборсатися нагору. І яку ціну потрібно заплатити за перебування на вершині? І чи вистачить у Вужа духу кинути виклик часу і повернутися на Пагорб-ринг своєї пам’яті, де на нього чекає найголовніший ворог? Ні, це не завзятий колись розбишака, а тепер успішний бізнесмен та професійний у нещодавньому минулому боєць Сашко Коваль, який переслідує Вужа у спогадах та снах, а тепер от і наочно, ні. Він повертається,щоб перемогти свій страх, щоб назавжди скинути у прірву понад річкою за Пагорбом горб сумління, що гризе його, щоб здобути у цьому двобої самого себе, а, можливо, і повернути кохання. І кохану. Бо саме жінка, як завжди, постала поміж двома сильними натурами, і саме любов до неї штовхає хлопців на запеклі сутички. Жадоба перемоги. Жадоба стати першим. Жадоба першого кохання, коли так легко згоріти від недопалка сигарети коханої.
Євген Положій. По той бік пагорба. К.: Нора-Друк, 2010.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/news/weekly/2010/12/18/164217.html
|
