Роман Second Life Марини Гримич продовжує цілком нову лінію української «колоніальної» літератури, започатковану в 1990-х роках Юрієм Покальчуком і Наталкою Сняданко і підхоплену Іреною Карпою вже у 2000-х.
Утім, перед нами не моралізаторські роздуми про наших заробітчан чи туристичні репортажі. Захоплююча історія 33-річного героя цього роману — колишнього киянина і нинішнього менеджера у західній рекламно-інвестиційній компанії — належить до категорії інтелектуально-молодіжного чтива. Інфантильного, цинічного, жорсткого. Словом, сучасного. За стилістикою це твориво нагадує «Genereation Икс» Дугласа Коупленда, так само присвячене темі асиміляції маргінала-романтика в техногенне життя мегаполісу.
Отже, в романі Гримич, присвяченому життю наших співвітчизників за кордоном, ми вже не почуємо звичних плачів із приводу безталання українських емігрантів, якими зазвичай повні твори цього жанру. Герой Second Life — успішний юнак, який збирається одружитися з дочкою англійського лорда. Він має цілком інші думки щодо патріотизму. Тому-то асиміляція в нього відбувається навпаки, і його думки аж ніяк не притаманні миролюбній українській ментальності. «Дивно спостерігати, як велику англосаксонську расу витісняє і поглинає прийшлий і зміксований компонент, — сумує наш герой. — А ще століття тому вони були тут людьми першої категорії!». І це природна реакція на сьогоднішні пошуки національними спільнотами власної культурної ідентичності, якої вони давно позбулися, і розгублено роззираються світом — чи то на японських монархістів, чи то на австралійських аборигенів. Так само шукаючи себе насамперед у собі самому (а не в неньці Україні) і зневірившись у благах західної цивілізації, наш американізований українець-одинак тікає до свого приятеля, який мешкає у трейлері посеред прерії.
Крім цього, про буття новітніх українських емігрантів у Second Life розповідається паралельно з перебуванням героя роману на тому світі. Утім, життя і там триває, у цьому, власне, і є фішка твору: людині дається другий шанс вибороти собі «паралельне» існування, пройшовши всі кола Дантового пекла-раю-чистилища — наче рівні комп’ютерної гри в стилі «Принца Генплану» Віктора Пєлєвіна. Вас супроводжуватиме ваш персональний янгол-охоронець, у супутники вам підсунуть пролетарського письменника на кшталт Максима Горького, і ви будете крок за кроком рухатись у напрямку райдужного фіналу. Головне — не осліпнути наприкінці від побаченої перспективи розвитку своїх стосунків із потойбічною Україною.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/11/13/103708.html
|
