Наталя Пасічник. Гра в три руки: поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 48 с.
Наталя Пасічник народилася 1984 року у Теребовлі Тернопільської області. За фахом – філолог. Не дивлячись на молодий вік, вона двічі лауреат видавництва «Смолоскип» (2005, 2008), літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича (2005).
Збірка поезій, про яку йдеться, третя в доробку поетки. Спочатку були самвидавська «Елегія печалі» (2002) та «Портрети доби Ренесансу» (2006).
Ініціатором, редактором та автором передмови цього видання є відомий поет Роман Скиба. Він вважає поезію Наталі лаконічною за формою, глибокою за змістом, і бачить її (поезії) витоки у творчості скальдів та менестрелів. Ну, до них, скальдів та менестрелів ми ще повернемось, а поки що пошукаємо ці самі витоки десь ближче.
Аби зрозуміти, звідки народжуються вірші Наталі Пасічник, до них треба призвичаїтись, у них треба уважно вчитатися: «кожен може дізнатись як багато важить слава / і як мало любові знаходиш під нігтями тих / хто обіцяв написати / салют». Враження від її часто-густо схвильованих, перерваних, ніби задиханих строф приголомшує: «відстань між нами – / відрізок від ліктя до пальців / проміжок часу тривання осіннього шалу / спробуй впіймай цю найтоншу радіохвилю ». Зазвичай, звичайне явище або картина змальовані занадто суб´єктивно, під цілковито несподіваним кутом зору. Наче кваплячись зафіксувати картину або явище, поетка проминає несуттєве, перериває логічні зв´язки, іноді навіть не називає предмет своєї уваги, даючи можливість читачеві визначитися самому: «віск твоєї присутності / пальці якими виводила контури / щоб не забути». Чи ставить ця поезія перед собою мету вловити й передати у віршованих рядках справжність, щирість настрою, істинність атмосфери і відповідного їй стану? Думаю, що питання можна поставити ширше. Цей вихор метафор, штрихи і блискітки спостережень, несподіваних, раптових доказів спалахує й вибухає у мозку, а потім розбігається колами та еліпсами особливих, ледве вловимих асоціацій. Щоб тільки витворити особистісні думки, картини, почуття в їхній суцільності, і водночас, плинності, в їхній первісній свіжості, поетка виробила нічим не обмежений, розкутий синтаксис, що нагадує мову чимось подивованої людини, яка раптово заговорила, і слова вихоплюються самі по собі, немов спонтанно. Строфи звучать великими інтонаційними періодами, а не окремими рядками.
А тепер повернемося до витоків. Можливо, не акцентуючи увагу на тому спеціально, пан Роман визначив коріння поезії нашої авторки як суто європейське. А я додам власне спостереження: поезія Наталі Пасічник – європейська, що писана українською мовою. Так само, як поезія Марини Цвєтаєвої – тільки й того, що писана російською мовою. Космічна камерність її поезії притаманна й поезії українки Наталі Пасічник.
На мою думку, «розгерметизація», вихід, нарешті, з кола мистецької ізоляції є вельми позитивним явищем у царині національної літератури. Поезія Наталі Пасічник – яскраве тому підтвердження: «незбагненно неперевершено / запалюєш цигарку на одному з вокзалів / центральної європи / вуличний хлопчик з порожніми очима / пропонує два тижні свободи і запікається кров / на гострих колінах / на гарячій бруківці в софії чи будапешті / нікому нікому – повторює він / згинаючи вицвілий пергамент / розбиваючи крихке люстерко / торкаючись до двох червоних цяток / на твоїй шиї / залишся зі мною».
Від редакції: Цей матеріал надійшов на конкурс літературних критиків.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2009/02/11/114305.html
|
