Буквоїд

Іван Андрусяк: «Моя мрія: написати щось таке, що читалося б через сто-двісті років»

02.02.09 21:55 / Буквоїд
2 лютого на порталі «Буквоїд» відбувся чат із Іваном Андрусяком. Подаємо відповіді письменника на запитання наших читачів.
Людмила 13:08:23 Чи пишете під музику, чи палите під час писання? Пишете вночі чи вдень?
На жаль, курю; коли пишу - особливо багато... Ще люблю писати «на ходу» - особливо коли мені пишеться поетичний текст, і я так ніби «відміряю» ритм... А все інше значення не має - коли воно приходить, тоді не зважаю ні на музику, ні та те, день чи ніч... Сергій Коновалов 12:45:24 Іване, розкажіть будь ласка, як вам працюється в «Известиях в Украине»? Читав ваші статті там на шпальті «Думки та коментарі». Коли ви продовжите ділитися з нами своїми іншими думками?
Я не працюю в «Известиях в Украине». Там працює мій давній і добрий приятель Юрій Чигирин (до речі, цікавий поет), який і запрошував мене дещо їм написати. Відтак там вийшов есей «Мій Гелон» і стаття про сучасну дитячу літературу. Зараз Юрко у відпустці; коли повернеться, ми - сподіваюся - поговоримо про подальшу співпрацю. Тим паче, що, судячи в Вашого допису, є читацьке зацікавлення. Це надихає! Дякую.

Людмила 12:40:42 Що зі світової літературної спадщини потребує негайного перекладу українською?
Тут вийшов би доволі довгий перелік, починаючи від літератури Візантії, від середньовічних духовних текстів і... навряд чи хоч чимось закінчуючи... Та все ж мені здається, що значно нагальнішого видання мовами ориґіналу й адаптацією сучасною українською потребують тексти великих УКРАЇНСЬКИХ барокових письменників - Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Лазаря Барановича, Йоаникія Ґалятовського, Климентія Зіновіїва, Кирила Транквіліона-Ставровецького і ще дуже й дуже багатьох...

Anonimus 12:35:07 Іване, Ви - прекрасний поет і перекладач, теоретик літератури і критик. Ваші дитячі твори - одні з кращих в українській літературі. Який поетичний образ Вам найбільше імпонує? Тобто, хто Ви як людина і як поет?  
Дуже дякую за таку високу оцінку! Старатимуся - щиро старатимуся - відповідати їй... Що ж до того, хто я, то мені про це дуже важко судити, майже неможливо. Ясна річ, мені хочеться бути класним поетом, доброю й мудрою людиною - але я свідомий, що виходить це в мене далеко не завжди... Тим не менше, я - і як поет, і як людина - прагну бути світлим, нести позитив. Навіть тоді, коли це не виходить - все одно прагну...

Людмила 12:22:17 Як ви ставитеся до творчості молодих письменників, чи є у вас послідовники, учні? Кого із молодих Ви б виділили?
Намагаюся читати якщо не все, то принаймні чимало з того, що пишуть молоді автори. Намагаюся всіляко підтримувати їх як член журі конкурсу «Гранослов», як кілька років поспіль один із керівників творчих семінарів у Коктебелі й Ірпені, просто як Іван Андрусяк, думка якого для когось (сподіваюся) щось приємне означає. Про учнів і послідовників судити не мені, а критикам. Виділяти ж тут не буду нікого - бо список вийшов би дуже довгим, дуже-дуже довгим, - а чат, на жаль, закінчується..

Solia 12:10:21 Пане Андрусяку, яким ви бачите майбутнє української книги?
Ооо! Хотів би сказати - «великим», «барвистим», «осяйним»... Але насправді таким, яким ми її, українську книжку, зуміємо зробити. Мавка 23:23:00 Не секрет, що більшість видавництв диктує авторам свої, часто кабальні, умови. Чи не пора створити щось на кшталт профспілки авторів, щоб змусити видавців хоча б поважати тебе?
 Тут треба подумати... Нібито є Спілка письменників, яка цілком могла б перебрати на себе ці функції - але звідти що далі, то все каламутніші новини - про «неухильний процес перетворення НСПУ на приватний бізнес одного письменника-нардепа»... І є гіркий досвід АУП - не хотілося б його повторити... Зате немає інституту літературного агента - може, це кращий шлях? Думаймо разом! І не лише ми з Вами, шановна Мавко - прошу читачів і редактора «Буквоїда» приєднуватися... Мавка 23:21:12 Які з мас-медіа тобі випадає читати (крім літературних і тих, до яких ти маєш безпосереднє відношення) і які з них викликають у тебе повагу. 
 Насамперед це інтернет-видання - якщо літературні, то «Літакцент», «Інліт» і «Буквоїд»; а якщо нелітературні, то «ПіК», «Форпост», «Українська правда». Мавка 23:19:17 «Церква з очерету», надрукована в одній із останніх «Сучасностей» - поезія абсолютно «не в стилі Андрусяка». Це що - мить осяяння чи новий поворот у твоїй творчості?
Не знаю, як щодо «повороту» - про це, власне кажучи, судити читачеві - себто, й Вам... А «мить осяяння» справді була. Ми з дружиною дуже любимо мандри і за першої ж нагоди збираємо дітей - і гайда... Отож, у Куземині - це село на березі Ворскли, батьківщина Івана Багряного; поруч Більське городище, себто легендарний Гелон, описаний Геродом - нам показали місце, де ще на початку ХХ століття була старовинна козацька церковця, сплетена з очерету. То був не просто якийсь курінь, а справжня споруда, доволі міцна, де стіни з висушеного очерету були обмащені спеціальною глиною (а там унікальна глина, поруч Опішне! знаю там місця, де, зачалапавши в грязюку, якщо не відмиєш її із взуття одразу, то вже не відмиєш ніколи!), замішаною на яєчних жовтках... Одне слово, все це страшенно цікаво, і коли мені це оповіли, та ще й місце показали, то текст після цього якось сам полився з мене - одразу, я тільки встигав записувати...   Мавка 23:17:56 Давно не було в Києві твоїх творчих вечорів. Чому: часу не вистачає чи нічого презентувати?
Насправді я виступаю доволі часто - на позаминулих вихідних мав вечір у Донецьку з Сергієм Пантюком і Анатолієм Дністровим; на минулих вихідних зустрічався з маленькими читачами в київському театрі «Театріон»... Але Ви маєте рацію: якщо торік було в Києві кілька презентацій моїх «дорослих» книжок - зокрема «Писати мисліте» в Могилянці (докладний звіт подавав «Літакцент») і «Латання німбів» у «Смолоскипі», то з дитячими книжками я зазвичай виступаю на «цільових» зустрічах. Варто буде зорганізувати і щось «глобальніше» - я подумаю, де і як це можна буде зробити. Дякую за ідею!   Мавка 23:16:55 Зараз письменникам, щоб вижити, левову частку особистого часу доводиться тратити не на власне творчість, а на різну фігню, за яку платять гроші. Якби була можливість уникнути останнього, чим би зайнявся передусім?
Доводиться... Але навзагал, я займався б тим, чим і займаюся (за винятком, може, різної принагідної газетщини й перекладацького заробітчанства) - писав би вірші й дитячі книжки, редагував... Просто це «моє» - я ще в дитинстві вирішив для себе, що буду письменником і що ідеальне при цьому «місце роботи» для мене - видавничий редактор. Тим паче в дитячому видавництві... Так що мрії збуваються. Хотілося б лише, щоби збулася й найголовніша творча мрія: написати щось таке, що через сто-двісті років читалося б, може, з більшим кайфом, ніж зараз... Мавка 23:14:31 У «Чакалці» та інших творах «здитинілого» Андрусяка відверто відчувається «співавторство» його малечі, особливо Стефи. Чи не планує вона із співавторів перейти в автори і як в такому випадку ділиться гонорар? Гонорар регулярно видається цукерками, шоколадками та іграшковими зайчиками. А ще – класними дитячими книжками класних українських та іноземних дитячих письменників, які вийшли в класних українських дитячих видавництвах, зокрема в «Гранях-Т», а також у «Видавництві Старого Лева», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Зі», «Веселці», «Тезі» тощо. А якщо серйозно, то якби не мої «малявки», я, звісно ж, нічого не зміг би для дітей написати – тож вони й справді є моїми повноправними співавторами, бо не лише оцінюють, підказують, слушно критикують, а навіть самі «провокують» сюжети. Стефа, скажімо, сама вигадала всіх ключових персонажів повість «Дядько Барбатко сміється», а Ліза одного разу спровокувала Стефу на «втечу з дому» – не насправжки, звісно, а як гру, – і їхні пригоди лягли в основу повісті «Сорокопуди»… Ліза, до речі, й сама береться писати, навіть перша повість у неї вже написалася – «Через міст перейти», – дуже навіть незлецька як для її віку.

pula 19:30:15 Пане Іване, вийшла ваша книжка з серії життя видатних дітей. вітаю вас! це дуже гарний проект, нам із сином подобаються книжки цієї серії, правда, є й очарування і розчарування. ви, здається, відповідальний редактор серії, хто з письменників вас здивував поданим матеріалом, хто відкрився з іншого боку? що вам сподобалося? дякую Я літературний і (або) випусковий редактор більшості книжок цієї серії. Цей проект – експеримент для всіх: і для видавництва (досі жоден з українських видавців не зважувався спровокувати стількох різнопланових українських авторів на спільну працю), і для письменників (для кожного з нас, хто взяв чи планує взяти в ньому участь, це свого роду тест на профпридатність), і, ясна річ, для читачів, які вже мають можливість доволі широкого вибору, а далі матимуть іще більшу – адже готуються нові книжки. Ясна річ, такі експерименти не можуть бути «рівними» – надто-бо різні автори, надто різний стиль письма вони сповідують, до різних шкіл приналежні. Проте кожен має змогу розкритися – і таким чином, крім іншого, привернути увагу юного читача до своїх інших, «основних» писань. Або не привернути… Бо зрозуміло, що не в усіх усе виходить – і в мене, і в усіх інших «гранівців» так само є свої очарування й розчарування, проте в кожного інші – залежно від особистих смаків. Урешті, така серія добра насамперед тим, що кожен у ній може знайти щось «своє» і щось «несвоє». Про власні розчарування мені як редактору (а отже, особисто приналежній до цієї, певен, доброї справи людині) говорити не пасує. А ось про зачарування скажу: з томика ЖВД «про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона» я відкрив для себе письменника Андрія Кокотюху! Так, саме відкрив – незважаючи на те, що ми з Андрієм дуже давні приятелі, і я вже добрих півтора десятка років знаю його «як облупленого» (так кажуть у мене в Гуцульщині); проте жанри, в яких він працює, абсолютно «не мої», тому тривалий час я ставився до його писань хай і з доброзичливим, але – гумором. І весь цей гумор вивітрився, коли в Андрієвих «жеведешних» оповіданнях я побачив професійно зроблену справу, де все на місці: сюжет, ідея, стиль, підхід до читача, вміння зацікавити, талант не передати куті меду… Одразу видно, що автор хоч зірок з неба й не хапає, зате добре робить свою роботу. Скажу відверто: якби всі наші автори поставилися до свого томику ЖВД так само сумлінно, як Андрій Кокотюха, розчарувань було би значно менше. Також мені було дуже цікаво читати томики ЖВД Леоніда Кононовича (тут не було відкриття лише тому, що від одного з моїх улюблених письменників я нічого «капосного» й не чекав), Яни Дубинянської, Степана Процюка… А найдужче мені жаль, що нам уже ніколи не напише ЖВД Василь Кожелянко… Ktatat 09:09:22 Де, Ваша, контрольна точка? Тобто... що буде ознакою того, що Ви «виписалися» і вже не пре?...
Даю відповідь на Ваше запитання: коли не буде «перти», тоді я й дізнаюся, які в цього стану ознаки. А поки що – Вам, на жаль, а моїм доброзичливішим читачам на радість – я відчуваю, що ще маю багато чого важливого сказати. Якщо ж Вас від моїх писань «не пре» – Ви їх просто не читайте, – то й заздрість Вас, пане чи пані ktatat, не так заїдатиме. Ну, бо вона аж «пре» з Вашого запитання… Я не заздрю нікому, і не думаю, що в мене є щось краще, ніж є у Вас, щоби на мене через це виливати невмотивовану злість. Оля Сіра 15:51:11 Я велика прихильниця Вашої творчості, і Ваша думка для мене є важливою. Яка Ваша думка про роман Р.Коритка «Корона Данила Галицького»?
На жаль, я поки що лише чув про цей роман, але руки й очі до нього ще не добігли… Дякую, що звернули увагу. Сподіваюся, редактор «Буквоїда» має Ваш мейл, – щойно прочитаю, я напишу Вам про свої враження. Володимир Сердюк 22:13:31 Шановний Іване, як справи з Вашим «дитячим» проектом? Сам я вважаю написання творів для дітей дуже важливою справою.
Дякую, Володимире, що цікавишся моїми справами. Власне кажучи, я не маю якогось спеціального дитячого «проєкту», а просто пишу те, що на душу лягає, що саме? пишеться – а останнім часом мені для дітей пишеться дуже солодко, і я страшенно щасливий з цього! Крім тих моїх дитячих книжок, які вже побачили світ у видавництві «Грані-Т» – повісті «Стефа і її Чакалка», томика віршованих казок «Зайчикова книжечка», «Звірячої абетки», повісті «Дядько Барбатко сміється» у збірнику «Три дні казки», томика з серії «Життя видатних дітей», – є ще дещо свіженьке. Насамперед це повість-гра «Хто боїться Зайчиків?», високо поцінована журі конкурсу «Золотий Лелека», яка готуватиметься до друку у видавництві «Грані-Т». Це текст перш за все для «малявок», але навзагал – для всієї сім’ї, бо там є казочки і для старшого братика й старшої сестрички, і для мами й тата, і для бабусі з дідусем – ясна річ, покрізь сприйняття маленької дитини. Але вся сім’я зможе з дитиною гратися разом із цією книжечкою – і мені дуже хотілося «закласти» там цілу низку важливих і цікавих моментів отакого «міжвікового» спілкування. Також у «Видавництві Старого Лева» в серії «Обережно: дівчатка!» готується до друку моя повість «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому». Це весела, трохи навіть пародійна історія для дітей середнього віку – 8-12 років. Щойно закінчив нову повість із «підозрілою» назвою «Кабан дикий – хвіст великий…» – це не те щоби продовження «Стефи і Чакалки» (я насторожено ставлюся до продовжень), та принаймні історія з тими ж героями. Сподіваюся також, що вдасться видати й книжечку віршів для дітей, частина з яких уже давно полюбилася моїм інтернет-читачам і тим, хто слухав їх на моїх виступах. Так що працюю… Стежу, Володимире. За Твоїми театральними успіхами. Тим паче, що театр – так само дуже важлива справа. І взагалі, треба якось із Тобою перетнутися за чаркою кави…

Людмила 13:18:27 Я порівнюю вас із Еліотом та Павндом. А з ким Ви себе порівнюєте, хто Вам близький? Бажаю всіляких гараздів!
Щиро дякую! Я люблю Еліота (до речі, у видавництві «Грані-Т» нещодавно вийшло його «Котознавство від Старого Опосума» в моєму перекладі). Люблю Герасим’юка. Люблю Туптала. Люблю Бедрика. Люблю Бажана. Люблю Каммінґса. Люблю Лорку. Люблю Тараса Мельничука. Люблю Зерова. Люблю Франка, на якому я виріс... Дуже багато кого люблю... Але ні з ким себе не порівнюю. Просто - в міру сил, можливостей і того, що мені дав Бог (таланту? талану? не мені про це судити) - намагаюся робити те, що відчуваю, так, як відчуваю. Помиляючись, спотикаючись - але - робити! Щиро дякую всіх, хто мав бажання мене розпитувати; всім, хто потратив час на читання моїх відповідей; і «Буквоїду», без якого нічого б цього не було! Хай живе дискурс!!! 
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/chat/2009/02/02/215500.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.