Людмила Малкович. Свічка зі снігу. Вірші. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 40 с.
Якось так стається у мене, звичайно, не навмисне, що найкращі книги приходять зовсім випадково. А може, то мені так здається, і нічого випадкового у сім житті немає? Скільки би я не розмірковував над сим простим і вічним запитанням/сумнівом, поки що можу тільки дякувати Богу, що такі випадкові зустрічі у мене ще трапляються.
Про вірші Люсі Малкович, що вчителює майже у серці Гуцульщини,- селі Нижньому Березові на Косівщині, можна сказати однією фразою, - ЧИСТІ, МОВ БОЖА СЛЬОЗА. І ставити на цьому крапку.
А можна ще доповнювати розмовами про село Нижній Березів, про людей, які там живуть, про родини Арсеничів, Малковичів, Симчичів... Не вдасться мені так сказати, аби відразу читач зрозумів, - так, се правда. А правда, які життя, буває різною, хоча ся різноликість правди не міняє її внутрішньої суті. Так і справжня поезія, як правда, - вона або є, або її катма шукати.
Світ віршів Люсі Малкович (так називають її рідні і близькі) різдвяно-елегійний. Тут немає нічого штучного, надуманого. Проста правда життя, якою вона завжди була і є. А полягає вона у банально-вічних цінностях і поняттях: народження, життя, любов, сім’я, батьки, діти, смерть... Вічний колообіг життя/смерті, що перетікає одне в інше, і ніколи не завершується, ніколи не минає. Минаємо ми, минаємося і залишаємося, - у пам’яті, подуві вітру, шелесті трави...
У віршах Люсі поєдналася судьба родів Арсеничів-Малковичів, магія гуцульського буття з його природно-календарними циклами, з його казками, переказами, співанками, колядками, щедрівками. У її віршах головний наскрізний образ – я не помилився, саме так, хоча й латентно це відчитується, - образ рідної Землі, на якій усі чуються своїми; землі, де маржина і люди, лісові чугайстри і християнські Боги, знахарі і мольфари, - всі живуть в органічній цілості і єдності, всі живуть у світі природи, самі непомітно переливаючись і виповнюючись у цьому світі природи. Саме в такому потрактуванні маємо міцний зв’язок літературної традиції, що свій початок веде від «Слова о полку Ігоревім»....
А ще наскрізний лагідно-елегійний тон, як мамина пісня перед сном, якось у ліричній героїні поєдналося минуле-теперішнє-майбутнє Жінки. І все так легко, природньо, просто. Що не потребує розумувань і коментарів, лише – суголосся – дум, душ, доль...
Комусь, аби виповісти свій досвід, потрібно томи книжок, комусь – як от Люсі Малкович – досить однієї тонесенької книжечки, у якій всього 32 – не віршів, - ні, - історії про народження, життя, любов і смерть і знову життя. Такі собі вічні сакральні сюжети від Люсі Малкович. Цього досить, аби виповнитися гармонією життя, уникаючи багатослів’я і марнославства. Цього досить, аби чутися Людиною, яка з елегійною легкістю виповнюється світом, залишаючись у ньому назавжди, - у пам’яті, у подуві вітру, у шелесті трави...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/09/24/073039.html
|
