На тлі антидержавної істерії держави письменник в Україні — більше, ніж письменник.
Вірити очам чи вухам?
«Книжка починає жити за законами газети: 34% опитаних росіян на запитання, що буде далі з книжкою, яку вони купили, сказали: «викину». Люди не перестали читати, але читання перейшло на утилітарний рівень — кулінарія, здоров’я, як бути красивою, як облаштувати дім і вести господарство. Книжка залишається цінністю в елітарних суспільних групах, але якщо раніше ці групи були зразком для наслідування всього суспільства, нині це замкнені, герметичні субкультури, які не впливають на розвиток культури», — повідомила результати соціологічних опитувань у Росії соціолог Любов Борусяк в епіцентрі любові до книжок — на Форумі видавців у Львові. «В Україні аналогічна ситуація з читанням, тільки ще гірша», — сказала на «круглому столі» «Книжкові ринки України і Росії: соціологічний аспект» український соціолог Ірина Бекешкіна. У цьому контексті вона гірша ще й тому, що Україні таку інформацію знати й аналізувати взагалі нецікаво — останній раз дослідження книжкового ринку проводили у 2008 році на замовлення Фонду «Відродження». Отже, яку сходинку в українській суспільній ієрархії займає книжка — достеменно не знає ніхто, а знаного соціолога Ірину Бекешкіну запросили на цей «круглий стіл» тому, що: а) вона — одна з небагатьох відомих соціологів; б) вона все одно приїхала у Львів на інший «круглий стіл».
Проте на «закатє» книжкової цивілізації у Росії видають 5,4 книжки на душу населення (під душею розуміємо всі субстанції, які читають російською, — в Україні, Казахстані, Білорусі, Грузії і т.д.), в Німеччині — 24. При всьому морі гаджетів і повальній комп’ютеризації західного споживача. Тож цьогорічне скорочення накладів українських книжок поки викликане не логікою цивілізаційних процесів, не зміною гуманітарних парадигм, а банальною все ще фінансовою кризою і загальним зубожінням народу на тлі божевільного росту цін на продукти і комунальні послуги. За даними 2008 року, 60% людей в Україні не купують книжки, 40% — бо нецікаво, а 20% не мають грошей.
Персони і зірки
У Львові ці розмови справляють дивне враження — чуєш одне, а бачиш інше: всі місця, де можна провести презентацію, чат, прес–конференцію, читання, «круглий стіл» на час Форуму — заброньовані, зали на зустрічах із письменниками — забиті, президент Форуму видавців Олександра Коваль сама з подивом розповідає, що у львівській філармонії на зустрічі з письменниками продають квитки по 40 гривень і зали заповнені. Чоловік Марії Матіос каже, що побився об заклад із Василем Гутковським: якщо на Форумі продадуть 1000 примірників нової книжки Матіос «Вирвані сторінки з біографії», значить, доля в неї і в магазинах буде хороша. Що ви думаєте? Продали більше. А другу новинку від Матіос — двомовне видання «Солодкої Дарусі» (російською й українською), яку презентували на Форумі, не так спішили продавати, як представити публіці як благодійний проект «Від серця до серця — із Заходу на Схід» — видавець і письменниця за власний кошт передадуть ці книжки в усі бібліотеки Східної України, бо меценатів акції не знайшлося. А тим часом в австралійському Мельбурні вийшла перша англомовна «Солодка Даруся», причому з українською обкладинкою, тобто малюнками Сергія Іванова.
«Грандів» української літератури можна було впізнати по найкращих залах Львова і Форуму — у Палаці Потоцьких, у конференц–залі Палацу мистецтв, у Львівському університеті, у філармонії. Юрій Андрухович презентував книжку «Моя остання територія», зібрану з уривків старих романів, відомих поезій і публіцистики. Вийшла вона винятково на тлі громадського обговорення вислову письменника про те, що для нормального розвитку України потрібно віддати Крим і Донбас. От і на презентації книжки Андрухович виправдовувався і пояснював, що мав на увазі, але видавці свою кашу «зварили» — публіка на назву клювала.
Оксана Забужко не встигла до Форуму і свого 50–річчя видати книжку листування з видатним українським мовознавцем, професором Юрієм Шевельовим — не готова вступна стаття, але «матеріалу» на тригодинний вечір у філармонії у Забужко було й без того. Вона читала вірші — нечисленні нові й ностальгійні старі, аж із «Диригенту останньої свічки», тлумачила суть гри в «секрети», щоб дати код до свого останнього роману, читала політологічні лекції, незважаючи на галицьке несприйняття «противсіхів», розповіла, що моновистава за романом «Польові дослідження з українського сексу» незабаром з’явиться у Гаазі. І взагалі виглядала дуже артистично у вишуканій сукні кольору гіркого шоколаду.
Ще одна зірка Форуму — поляк Януш Вишневський представляв у Львові два переклади українською — «С@мотність у мережі» і «Аритмія почуттів» — книга–інтерв’ю у співавторстві з польською журналісткою Доротою Веллман. Магістр фізики, магістр економіки, доктор інформатики і професор хімії Януш Вишневський, попри те, що його багаж прилетів в Україну на день пізніше власника, виглядав чудово — ідеальний костюм, урочистий метелик на відкритті в опері, смугастий шарф на пальтi — в місті: письменник, чиї тексти подобаються жінкам, має й сам виглядати «товарно». Вишневський, розповів, що читає книжки одночасно чотирма мовами — англійською, німецькою, польською і російською, що він не хотів би, аби його доньки читали «С@мотність у мережі», що в Польщі цей роман люблять читачі і недолюблюють критики і що був навіть прецедент, коли його назвали порнографічним, і що не було ще жодного року його свідомого життя, щоб він не перечитував Ремарка. Наразі сукупний наклад його романів у світі становить 1 млн. 200 тисяч екземплярів, а права на книжку «Бікіні» за рік купили в 12 країнах.
Екзистенційний рай
Приїжджому інтелектуалу Львів видається правдивим раєм. Скажімо, на прес–конференціях, офіційних заходах, у кулуарах, кав’ярнях усі говорять українською — навіть чиновники, навіть від Партії регіонів. Тут письменник більша зірка, ніж співачка, — сама бачила, як Оксана Білозір спокійно купувала книжки на стенді Києво–Могилянської академії. Тут чорне є чорне, а біле — біле. На цьому Форумі не можна уявити письменника Дмитра Табачника, хоча його книжки спокійно стоять на стенді «Фоліо». Як сказав Юрій Андрухович, видавці заявляють, що це чиста комерція — він успішний автор, але в одному видавництві з Табачником Андрухович друкуватися відмовився.
Російська програма на Форумі була потужно–інтелектуальною, недарма ж її готувала «яйцеголова» команда видавництва ОГИ: «круглі столи» «Білінгвізм. Практика взаємодії», «Література non–fiction. Проблема якості читача», «Книжкові ринки України і Росії: соціологічний аспект», «Двадцять дві історії», презентація російських премій, виступи поетів першого ряду — Олег Чухонцев, Лев Рубінштейн, Юрій Цвєтков. Російську програму у Львові підтримувало Федеральне агентство з преси і масових комунікацій і «Альфа–банк», співвласник якого — колишній львів’янин Михайло Фрідман. Утім російська програма була цікава, швидше, професіоналам, звичайна публіка тяжіла до вітчизняних письменників, видавців, публіцистів. От до чого приводить антиукраїнська державна політика. І ще, мав рацію покійний декан факультету журналістики Київського університету Анатолій Москаленко, слово — це таки зброя. І поки письменники — з народом, ми у всеозброєнні.
Валентина Клименко
* «Слово — зброя» — це назва газети факультету журналістики КНУ.
На фото: Януш Вишневський
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/09/23/082434.html
|
