На "Недільні посиденьки" в УНІАН прийшов сам Ігор Губерман. Дорогою зі Львова до Єрусалима, де письменник живе вже 22 роки, він завітав на день до Києва, куди, до речі, скоро повернеться знову – 23 жовтня буде концерт Ігоря Губерманав столичному Будинку офіцерів.
Загалом же в Україні, окрім столиці, він виступить ще в чотирьох містах – у Донецьку, Запоріжжі, Харкові та Одесі.
Цей тур – на підтримку нової книги “Сьомий щоденник”, до якої увійшли нова проза та, звісно, “гарики”, чотиривірші, якими і прославився письменник.
– Мені навіть на електронну пошту всілякі графомани присилають купу своїх віршів, – розповідає поет. – Але то така єресь... Тож, учнів у мене немає. Є прихильники. Один з таких нещодавно взявся перекласти том моїх “гариків” на іврит. Божевільна людина.
“Я б і сам себе бив у дитинстві”
Народився Губерман у 1936 році в Харкові. У дитинстві, згадує він, його часто били.
– Я б і сам себе бив, такого худого, вухатого та зарозумілого, – сміється письменник.
Били ж тому, зізнається Губерман, що батько навчив його при слові “жид” кидатись на кривдників з кулаками. Але,каже поет, він не жалкує за тим, що били, бо вже за кілька років він зміг себе сам захистити, і хулігани його оминали. А згодом уже ні в таборах, ні у в’язницях на антисемітські випади не реагував.
Товариство засуджених євреїв
Свого часу Губерман потрапив до в`язниці на п’ять років за статтею “скупівля краденого”:
– Знаєте, я навіть хотів створити товариство засуджених євреїв. Більшу їхню частину складали б люди, що пройшли за статтями “скупівля краденого” та “торгівля наркотиками”. Найцікавіше – що наркотики такі люди бачили вперше саме тоді, коли їх у них знаходили. Так само і я – прийшли, сказали, що забирають за скупку краденого, а коли краденого не знайшли, то ще й “пришили” статтю “збут краденого”.
Насправді ж потрапив він до табору через свої публіцистичні матеріали та легендарні “гарики”, що тоді виходили, зокрема, друком у газеті “Єврей у СРСР”. Він тоді писав:
Когда по голым душам свищет хлыст
Обмана, унижений и растления,
То жизнь сама в себе имеет смысл:
Бессмысленного, но сопротивления.
– Але я ніколи не був дисидентом, – каже Губерман. – Я просто доволі рано відчув себе вільною людиною.
“В Україні стане“добре” швидше, аніж у Росії”
З того часу змінилось майже все – письменник уже 22 роки в Ізраїлі і за всіма політичними процесами стежить з російських газет, де, як він вважає, просто жахлива цензура:
– Найстрашніше, що формальної цензури не існує. До самоцензури людей призводить страх, обережність. Усі просто відчувають, що треба робити, – розповідає Губерман. – У мене немає неприязні до Путіна чи Медвєдєва. Ну Мєдвєдєва я взагалі не знаю, але він схожий на Манілова з усіма його планами модернізації, Силіконовою долиною у Росії і таким іншим... А Путін мені байдужий, бо він взагалі з іншої команди, і свого часу всі побачили стелю його інтелектуальних можливостей.
Але цей час корисний для Росії, переконаний Губерман. Це час застою, тиші. НЕ того застою, що, вважалось, був у СРСР, уточнює він, бо то насправді був не застій, а гниття. І в цей час зростає інше покоління, що, можливо, зуміє замінити ту інтелегенцію – лікарів, вчених, що свого часу виїхали з СРСР.
– Але в Україні буде швидше “добре”, – запевняє він. – Усі поза Україною говорять про той же Майдан як про велике явище. У країни, в якій був Майдан, тому ще є надія.
Перед Києвом письменник презентував у Львові студентам Інституту журналістики свою нову книгу “Путівник по країні сіонських мудреців”. Звісно, що книги в студентів не було, але його вразили їхні запитання, що з книжки повністю перетягували увагу на політику. Але від самого Львова Губерман лишився у захопленні.
Міфи про Ізраїль
– В Україні існує маса міфів про Ізраїль. Наприклад, те, що в нас переховуються всі бандити, – каже поет. – Ви просто читаєте все те, що пишуть у вашій пресі, вірите і повторюєте це. Якби в Ізраїлі переховувалися небезпечні злочинці, я впевнений, Україна вже давно б зробила все, щоб отримати їх. Це у вас немає бажання повернути цих людей та добитись справедливого покарання для них.
Ігор Губерман під час зустрічі всіляко запевняв, що він поза політикою. Однак коли йому зачитали його “гарики” десяти -двадцятилітньої давності, і показали, що вони дивовижно точно екстраполюються на українську політичну дійсність ("Можна впевнено сказати, що ви займались політичним прогнозуванням щодо України" – зауважив ведучий зустрічі, головний редактор УНІАН Олександр Харченко), поет лише зітхнув: – Я ніколи не думав, що це буде так актуально через стільки років.
А таки актуально.
Ось це:
Что говорит нам вождь из кучи,
оплошно вляпавшись туда?
Что всей душой хотел, как лучше,
А вышло снова, как всегда.
Або ось це:
Люблю отчизну я. А кто теперь не знает.
Что истая любовь чревата муками?
И родина мне щедро изменяет
С подонками, прохвостами и суками.
А про це й казати нічого:
Я государство вижу статуей:
мужчина в бронзе, полный властности;
под фиговым листочком спрятан
огромный орган безопасности.
І нарешті:
Вожди дороже нам вдвойне,
Когда они уже в стене.
Факт, але до більшості вождів нас гріють саме такі почуття.
А, значить, треба боротися за іншу країну. Для початку озброївшись самоіронією, яка є у Губермана. Хоча, треба визнати, однієї самоіронії буде мало.
Проте це вже питання не до Губермана. Він дає нам те, що може, інше маємо шукати де-інде.
Катерина Зінов’єва
Фото: urban.by
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/09/22/192325.html
|
