Поки політичні сили збирають своїх прихильників до Києва на акції протесту, публіка читаюча штурмує каси в пошуках квитків до Львова. У вересні саме той час, коли на кілька днів це зробити непросто, тому що у Львові в ці дні проходить Форум видавців.
І хоча він має довгу назву Міжнародний книжковий ярмарок «Форум видавців у Львові», якщо почуєш «На форум до Львова», то нічого більше додавати не потрібно.
Взагалі про форум можна говорити мовою цифр. Пані Коваль, сьогодні на прес-конференції Ви говорили, що там 790 учасників, 292 книжки подані на конкурс.
– Це такі цифри, які навіть у голові не вміщаються в нормальних людей.
– А якщо говорити про родзинки форуму?
– У нас, уявіть собі, ніколи не було бібліотечного форуму. Тобто, видавці з бібліотекарями не зустрічалися. Вони й насправді в реальному житті зустрічаються рідко. І це, звичайно, є проблемою бібліотекарів і видавців. А тут ми їх вирішили познайомити.
– Ви хочете «розкрутити» видавців на те, щоб вони подарували бібліотекам трохи книжок, чи, навпаки, щоб бібліотеки подали в держзамовлення щось таке зі «свіженького»?
– По-перше, що бібліотеки повинні закуповувати за державні кошти, але, по-друге, що важливіше, що бібліотекарі є розповсюджувачами літератури, вони повинні дуже добре орієнтуватися в книжкових новинках і вміти порадити книжки своїм читачам, тоді, можливо, більше людей з’явилося б у бібліотеках, заодно більше людей познайомилося б з тими книжками, яких, на жаль, дуже часто вони не можуть знайти у своїх містах, малих містах, селах, де, як ми знаємо, книгарень немає.
– Наразі давайте послухаємо керівника видавництва «Теза» з Вінниці Володимира Брискіна.
Володимир Брискін: Форум видавців є на належному рівні і є хорошим майданчиком для професійних розмов, для зустрічі з продавцями книжки, де вони можуть побачити, як здорово ці книжки купують львів’яни і ті, хто з усіх куточків України приїжджають на ярмарок.
Судячи з каталогу, який вивісили вчора на сайті форуму, видно, що значно побільшало учасників приватних: авторів, художників, а також дуже велике закордонне представництво. І російські видавці приїжджають показати свої книжки, і з Європи, з Польщі, з інших країн чимало є людей, організацій і видавців.
– У нас дуже багато акцій. Те, що багато видавців, то це правда. Багато авторів. Мені б хотілося, щоб було ще більше відвідувачів. У Львові є 120 тисяч студентів, тільки студентів. Я вважаю, що кожен із них мав би бути на форумі і ще в додатку привезти своїх батьків і інших людей. Ми маємо 60 тисяч відвідувачів. Щось не в порядку в нашому місці.
– Коли презентували книжку Марії Матіос «Москалиця», дуже багато було реклами на радіо. Тоді студенти валом валили, кажуть: ми на рекламу пішли – хочемо купити.
Чи цього року є така масована реклама, можливо, якоїсь однієї книжки?
– Марія Матіос знову є.
– А яка книжка цього року буде?
– Я проїжджала повз ці бігборди. На жаль, розглядала тільки її красу, бо справді дуже вдале фото і такий ефектний бігборд, і справді не звернула уваги на назву книжки. Можливо, читачі звернуть.
Натомість сам Форум видавців мав бути досить широко розрекламований як соціальна реклама, яка йде в нас через міську раду, але буквально два дні тому мені подзвонили, що всього цього не буде, тому що віддається перевага політичній рекламі.
Тому я дуже розчарована, ми так сподівалися. Це вже другий раз нам якось не сприяють у розміщенні соціальної реклами.
– А ось книжкове видавництво в умовах кризи. У вас цього року і бізнес-форум на цю тему запланований. І дехто скаржиться на те, що і назв книжок набагато менше надруковано. Як будете боротися з цим? І що для цього потрібно робити? Щось у головах наших не те?
– Напевне, так. Тому що, незважаючи на велику кризу, яка захопила практично увесь світ, в інших країнах не спостерігається спаду продажів книжок, а такі країни, як США і Велика Британія, Німеччина зафіксували навіть зростання.
Це правильно, тому що книжки в цілому світі – це інвестиція в своє майбутнє, в професійній розвиток, в майбутнє дітей. Тільки в нас до цього ставляться не як до першої необхідності, а як до зайвої витрати грошей.
– І українських олігархів Ви не очікуєте на форумі?
– Українських ні, зате приїдуть російські.
– Я знаю, що буде Михайло Фрідман зі своєю лекцією. А з чим пов’язано це? Це було його особисте бажання? Чи це така експансія «Альфа-Банку» на український ринок?
– Я нічого не знаю про експансію «Альфа-Банку», але «Альфа-Банк» і Михайло Фрідман є засновниками російської книжкової премії «Большая книга». І це дійсно дуже серйозна премія. Це 100 тисяч доларів. І мені дуже хотілося б, щоб із нього взяли приклад. А, може, не знаю, може, він захоче у Львові заснувати подібну премію, адже він львів’янин.
– Хоча б 10 тисяч дав.
– Ні, ми на 10 не погоджуємося. Або 100, або нічого.
– 100 мало. 200.
– 200. Домовилися.
– Давайте послухаємо Олександра Ірванця.
Олександр Ірванець: Як казав Сталін про Маяковського, «был и остается самым видающимся». Так само і форум, залишається подією №1 за рік у книжковому світі і для видавців, і для письменників. Причому для письменників в Україні це також дуже важливо. У нас у рамках форуму проводиться набагато більше всяких зустрічей творчих, ніж це буває на закордонних книжкових ярмарках. І це теж дуже добре.
Львівський форум є такий, як він є, він виробив своє обличчя. Це таке величезне свято книги, дещо хаотичне - інколи люди не знають, де відбувається та чи інша акція, інколи самі письменники не знають, де їхня акція відбувається. Проте загалом Львівський форум більш наш, по-українськи, може, навіть по-слов’янськи трішки анархічний.
– Як з анархією будете боротися? Чи не будете?
– Ні, мені це подобається. Але все-таки в нас не так багато акцій, як на Лейпцігському книжковому ярмарку, бо в нас там біля 400, а там 1400.
– Ірванець порівнював навіть з франкфуртським. Щоправда, сказав, що до нього ще далеко.
– Ми ніколи не мали такого наміру стати Франкфуртом чи «другим Франкфуртом», ще чимось. Львів лишається Львовом і українське книговидання лишається українським книговиданням. Який тут книжковий ринок, а форум все рівно трохи кращий.
– Раніше приїздило більше російських письменників, а зараз наче трохи менше, хоча є таке дійство «Росія-Україна транзит» і «Російсько-українські претензії». Це що буде?
– Наскільки я розумію, це має бути дискусія. Це про «претензії». Участь у ній будуть брати і соціологи, і письменники. Ну, і , очевидно, розмовляти про те, що нас роз’єднує, швидше, ніж об’єднує. Мені здається, що це має бути цікаво, тому що ці дискусії актуальні.
Друга дискусія, яка стосується теж роз’єднання, об’єднання чи толерантності, запропонована литовським посольством. Ми вже третій рік з посольством Литви проводимо такі інтелектуальні культурологічні дискусії. Дуже успішні, мені здається, дуже цікаві. І в цьому році ми будемо говорити про толерантність в аспекті якогось взаємопорозуміння і знаходження самоідентифікації України і пострадянських країн в 21 столітті.
– Як у цьому сенсі бути з труднощами перекладу? Тому що якщо з російської труднощів не викликає, оскільки пан Путін каже, що у нас 17 мільйонів росіян (щоправда, це він так вважає), але між тим, то литовську в Україні знає мало хто.
– На щастя, наш спікер дуже добре говорить російською, англійською мовами. Так що проблем не буде. І склад учасників інтернаціональний, так що нам доведеться обрати таку спільну мову, якою вони володіють усі. Мені здається, що це все-таки буде російська.
– Цього року приїздить 11 польських письменників. У Львові польську знають непогано.
– Не так добре, як здавалося б чи хотілося б.
– Але наскільки цей «польський десант» важливий для форуму?
– Для нас дуже важливо завжди налагодити контакт з представниками тих літератур, які самі цього контакту хочуть. І з Польщею через польський інститут, через інститут книжки, через польське посольство у нас склалися дуже давні традиційно добрі стосунки. Польські письменники приїжджають на форум з 1996 року.
Очевидно, хочеться, щоб в Україні більше знали польську літературу, так само, як у Польщі українську. На жаль, це поки що не дуже добре вдається. Насправді ми можемо перерахувати 2-3 імені чітко і впевнено. Але я сподіваюся, що буде збільшуватися це знайомство літератур в наших країнах.
А в цьому році у нас буде чудовий, незрівнянний автор бестселерів Януш Леон Вишневський. Українською нарешті виходить його бестселер «Самотність у мережі». Буде Марек Краєвський, який перемістив дію своїх кривавих детективів до Львова тепер і став нам ще ближчим. Буде Варґа. Це зараз, можливо, письменник №1 у Польщі.
– Чи будуть до них черги за автографами?
– Сподіваюся, що будуть.
– Маємо запитання від радіослухачів.
Слухачка: Останнім часом ми спостерігаємо таке, що Президент і на Сорочинський ярмарок з’їздив (може за вишиванкою - я не знаю, але був там), і до Китаю до виставки дібрався.
Пані Олександро, як Ви думаєте, якщо запросити на Львівський форум, чи потрапить хтось із керівництва країни? Може, тоді вони почнуть перейматися проблемами книговидавництва в країні?
– У минулі роки до нас приїжджав Президент України. Я думаю, що він заклав дуже добру традицію. І президенти мусять бувати на таких заходах, прем’єр-міністри. Але особливо мене турбує міністр культури. Я дуже покладаюся на нього, тому що жоден попередній міністр у нас не був.
– Як не був? Я минулого року Вовкуна бачила.
– Він тільки був на нагородженні Президента, але він, на жаль, не переступив порогу Форуму видавців. Якби не те нагородження, то, напевне…
– Але ж нинішній міністр – львів’янин.
– Ми дуже надіємося, що міністр культури зверне увагу на книжковий форум і більше на книжки, ніж дотепер, ну, і взагалі, що все керівництво країни буде подавати добрий приклад губернаторам, міським головам і всім іншим начальникам і так піде це в маси.
– Ви сказали, що з рекламою у зв’язку з місцевими виборами не склалося. А якась допомога від обласної адміністрації, якась співпраця є?
– Нам Львівська обласна рада заклала в бюджет кошти. Сьогодні мені подзвонили, що невідомо, чи ці кошти будуть. Завтра я їду до Львова – буду намагатися їх усе-таки отримати.
Задекларована велика підтримка (я думаю, що вона буде) з обласної адміністрації. А з міською владою ми ефективно, успішно працюємо вже 4 роки. Там, напевне, все буде гаразд.
– На що йдуть кошти з державного бюджету? Ярмарок видавців – це мало б бути прибутковим заходом.
– Сам ярмарок я не можу сказати, що є дуже прибутковим, але, принаймні, він виправдовує витрати, які пов’язані з його організацією. Але письменники, які приїжджають, їх треба поселити, годувати, треба наймати приміщення на проведення акцій. А ці всі акції безкоштовні.
– Здається, там лише одна акція, на яку є платний вхід.
– Концерт на честь Грицька Чубая, то це наші партнери проводять у рамках форуму. А так наші всі акції абсолютно безкоштовні. І, очевидно, таку велику кількість людей треба прогодувати.
– Пані Коваль, чи існують способи, бодай якісь маленькі, впливу митців, літераторів на сучасний політичний процес?
– Це складне питання. «Поэт в России больше, чем поэт». Мені здається, що такі часи вже минули. Я не впевнена, що якийсь письменник є «володарем умів», але кожна заява чи Андруховича, чи Оксани Забужко, як правило, не лишається без уваги .
Мені важко сказати, чи дослухаються до них оті сотні, які пишуть десь коментарі на блогах, чи тисячі чи сотні тисяч людей, але без уваги не лишається. Чи має це вплив на політику? Радше ні, ніж так.
– А Ви хотіли б, щоб так було?
– Я хотіла б, щоб на політику мали вплив розумні люди. Письменників я вважаю дуже розумними людьми. Тому мені хотілося б, щоб до них прислухалися, якийсь «клуб інтелектуалів»…
– А не було ідеї створити такий «клуб інтелектуалів», постійно діючий при Форумі видавців? Скажімо, зібрали тих же Андруховича, Забужко, Ірванця, Дереша чи Жадана, і вони б там раз на місяць збиралися. Чи це нереально?
– Не знаю. Це хороша ідея. Давайте спробуємо.
– Написали б якийсь маніфест.
– Давайте спробуємо. Чому би тут не збиратися, наприклад?
– Ідея. До речі, серед заходів форуму є творчий вечір Оксани Забужко. Він ювілейний чи як?
– Взагалі не йшлося про те, щоб святкувати Оксанин ювілей. Це буде відбуватися, як вона мені пояснила, швидше, в родинному колі і в Києві. Щоправда, вона у розпачі, тому що сподівалася закінчити книжку. Книжка, на жаль, не вийде до форуму. Вона у розпачі питає: «Що ж мені презентувати? Невже свої диски з віршами?» Я думаю, що це теж буде непогано.
– Це теж буде непогано. Це буде така собі аудіокнига. Це в принципі те, про що варто було б говорити, бо зараз багато кажуть, що от книга зникає, є багато електронних книжок, про підручники електронні кажуть і взагалі лякають тим, що книга зникне.
– Електронні – це теж книжки.
– Запаху паперу немає.
– Для мене головне текст. Можливо, в деяких випадках це ілюстрації. Деколи мені подобається папір, на якому вони надруковані. Але все-таки текст лишиться.
– Давайте послухаємо думку поета Павла Вольвача.
Павло Вольвач: Ти там відчуваєш, можливо, найяскравіше за весь рік чи за все життя твоєї праці, що ти працюєш не в порожнечу. Є читач, ось він, ось смикає тебе чи не тебе, наступає на ноги, бере автограф.
Головне там письменнику не загубиться, щоб на його акцію прийшли. Тому треба, щоб був якийсь рівномірний розподіл піару.
Мені байдуже, яка там тематика, які там видумували діалоги культур Каталонія і місто Кобиляки, там ти відчуваєш, що ти можеш вирватися з гетто.
– Як Ви? Вольвачу з піаром допоможете?
– Ми, на жаль, як організатори, мусимо розподілити цей піар на всіх рівномірно, тому ми це можемо робити, тільки видаючи програму і видаючи листівки авторів. Ми для кожного автора приготували листівку з його фото і з розкладом його презентацій. Так що все це буде розподілено абсолютно рівномірно.
Я просто завжди якось остерігаюся, коли мене питають: яка буде ваша улюблена акція на форумі, а чи хто ваш улюблений письменник? Я насправді ніколи цього не говорю.
– А це буде дуже непристойно, коли я скажу, що бажаною для мене акцією і улюбленою акцією буде круглий стіл чи панельна дискусія, яку проводитиме Радіо Свобода . Хочемо провести її за участі відомих людей. І це буде «Свобода як внутрішня необхідність».
– Супер. І участь буде брати Павло Вольвач.
– Не тільки Павло Вольвач. Там ще й будуть Віталій Портников і Юрій Андрухович, і... Про інших казати не буду, бо це буде секрет.
– Мені здається, що це має бути одна з найкрутіших взагалі акцій наших.
– Пані Коваль, так Ви запрошували політиків чи ні?
– Якщо Ви маєте на увазі керівників країни, міста і області, то так. А якщо депутатів, то я махнула на них рукою, депутатів Верховної Ради, тому що я їх запрошувала вже неодноразово. Я їх запрошувала приєднуватися до благодійної акції «Подаруй дитині книжку»…
– Подарували?
– Михайло Косів пожертвував 500 гривень на закупівлю книжок. А ще якась депутатка мені написала, що вона проводить аналогічну акцію «гдє-то там в Кіровоградє», і щоб ми приєдналися до неї.
– Якби кожен хоча б, як Михайло Косів, то вже було б легше.
– Було б чудово.
– Ми маємо запитання від радіослухачів.
Слухач: Чи не передбачаєте Ви з приходом нового Президента наступ на українське видавництво у зв’язку з тим, що зараз в нас в Україні «утискається» російська мова?
– Я думаю взагалі, що найгіршими своїми ворогами є ми самі. Якби ми самі більше читали і більше наполягали на тому, щоб у нас було українських книжок побільше, то я думаю, що вони б не витримали, ті, хто нас притискає.
– Ви своїм заходами намагаєтеся провокувати народ, бо, щось мені згадалося, «Чи даватимуть «бацилу або чи потрібна Національна спілка письменників».
– Так це не я, а Форум видавців.
– А Ви хто там?
– У нас взагалі-то акції проводять ті, хто їх придумує в основному.
– Мене зацікавило, чому не запросили на ту акцію керівника Спілки письменників?
– Я те ж саме запитання поставила організаторам. Це дуже нечесно, некоректно. Можливо, вони знають, для чого вона потрібна?
Інна Кузнецова
Фото: www.liter.net
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/09/07/093147.html
|
