Відгук на збірку: Карп’юк Василь. Мотлох: Збірка прозових і поетичних текстів / Передм. В. Герасим’юка. Серія «Лауреати «Смолоскипа». 2010, 192 с.
Коли вважати літературу чимось більшим і допускати її часткову доцільність та фрагментарну вартісність, то з’являється інше ставлення до прочитуваного, а в результаті – глибше усвідомлення.
Василь Карп’юк. Виноградинка
О, Карп’юковий «Мотлох»! Дочекалися у продажі збірки творів лауреатів «Смолоскипа» 2009 року... Беру. Передостання книжка з полиці у книгарні «Є» в Івано-Франківську.
На що ж насправді вистачає «Мотлоху»? Із великим шматом суб’єктивності, відповідаю.
«Там, де дідько каже добраніч» - в очікуванні на маршрутку десь на Набережній у Франківську і дорогою до АС (півгодини). Поезія.
Інколи плоска («Притча про Та ДЛЯ Сху»), із тавтологією («Ці молоді поети…»), інколи просто дотепна, а буває і глибоченна («Пісня невдячного сина», «Вже трохи підхмелений…»). Деякі з верлібрів не хотілося дочитувати до кінця – не цікаво, а от римовані і ритмізовані ковталися легко. Гарно, що твори датовані. Бачиш розвиток творчості автора в хронологічному просторі, особливо, коли знаєш дещо із новішого, що не увійшло до збірки. Висновок: Ростеш, Василю.
«Смішні слова, коли ними говориш» - в очікуванні на автобус Івано-Франківськ –Ужгород (ще півгодини). Коротка проза.
Дещо читала ще до виходу збірки. Ніколи не знаєш, чим завершиться оповідання. Навіть прикро, що особисті здогадки про розв’язку не співпадають із Карп’юковими. А його розв’язки в більшості випадків трагічні. Висновок: поетично і містично, але залишає сумний осад.
«Сніги байдужості» - дорогою з Івано-Франківська до міста Долина (трохи більше години часу автобусом). Роман у верлібрах.
Особисто мене приголомшив верлібр номер 10. Там автор через героїню-поетку ділиться цікавим поглядом на сотворення світу «господарем», появу «у саду» жінки та зачаття у ній нового життя. Скористаюся вже дещо шаблонним, але модним у критиці порівнянням – «Старий Завіт… від Карп’юка». Численні імена письменників, акторів сучукрліту, у книзі наштовхують на думку: «Ось, хто для автора кумири!»
Висновок: хочеться перечитати ще.
Чи купила би збірку, якби не знала автора особисто і ми б не були земляками, що так чи інакше наближує до текстів? – Вибач, Васильку, але ні… ну хіба ради знимок, може, декількох поетичних твориків. Що ж, однозначний позитив – тепер можна читати твори таки у книжці, а не в електронному вигляді, згадувати (хоч приблизно) авторську інтонацію і вкотре насолоджуватися старезним фільмом Довженка «Така пізня, така тепла осінь». Останнє тому, що обкладинка та дизайн книжки, як і сам автор, чомусь нагадали саме про цю кінострічку. Порівняйте самі. Рекомендую.
Висновок: мотлох мотлохом. Мало тексту. Чекаємо ще, Карп’юче!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/09/01/072939.html
|
