У збірці малої прози «Бюро загублених думок» Марії Козиренко, оформленої графікою авторки, чимало екзотичних сюжетів, фабульних замальовок та іншої текстуальної механіки, з якої зазвичай складається майбутня доля романного жанру.
А ще тут не бракує оригінальних пояснень «дорослого» життя зі скарбнички «дитячої» міфології. Наприклад, ковдра — це найкращий захист від нічних страхіть, а П’єро з довжелезними рукавами свого балахону — пацієнт психлікарні у гамівній сорочці. Оповідки Марії Козиренко недаремно мають такі «апокрифічні» назви, як «Ступа з водою», «Порох на чоботях» і «Звичка жити», адже у більшості їхніх сюжетів живе побутовий апокаліпсис — розповзаються черепахи, що тримають землю, ідуть геть атланти, які відповідають за небо, а світобудова починається з дівчинки на карнизі. Як у «П’ятому елементі» Бессона, пригадуєте?
Загалом так писати сьогодні могли б Антуан де Сент-Екзюпері, Джанні Родарі й героїня фільму «Амелі». Насправді ж новели двадцятитрирічної харків’янки — родом з нашого «всесвітнього» дитинства, в якому колись жили діти квітів, а тепер ось мешкають діти індиго. «Отак усі, хто втратив батьківщину, рано чи пізно приходять протерти рукавами своїх лляних сорочок моє люстро, щоб подивитися, чи є куди йти далі», — значить Козиренко про нинішні душі, загублені у райських кущах ідентифікації.
Таким чином, перед нами — фантасмагоричний калейдоскоп історій, в якому Архімед спостерігає за танго Фрейда з панною у ресторані грецької кухні, Кіплінг вальсує у глухих джунглях, слухаючи виття бандерлогів, а Рей Бредбері під акомпанемент ієрихонських сурм збирає пізні яблука в садку. І на тлі цієї грімкої «історичності» живе своїм тихим життям наша комунальна міфологія. Ось атланти, які стомилися тримати балкон будинку по вулиці Червоного Міліціонера, ось — електрик Амперенко, якого у цьому житті помічає лише випадкова дівчинка внизу і дятел на стовпі, а ось — заклопотаний пан Зонг, що мешкає у всесвіті своєї малогабаритної квартири.
І нехай авторка запевняє нас, що «прочитала за своє життя до геніального мало», але, по-перше, це правильна «малість», а по-друге, цій заяві професійного філолога, дипломантки міжнародного конкурсу «Гранослов» і особи, яка стала свого часу «Молодіжним лідером року», не дуже віриться. Скоріш за все, це хиби самооцінки, оскільки «Бюро загублених думок» Марії Козиренко — цілком інтелектуальна проза, на диво свіжа і водночас ретроспективна в сенсі літературних алюзій.
Ігор Бондар-Терещенко
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/08/14/111256.html
|
