У вересні у видавництві «Нора-Друк» вийде роман Міли Іванцової «Вітражі». «Буквоїд» вирішив розпитати письменницю про її нову роботу.
- МІло, «Вітражі» — це роман, як і попередня книга «Родовий відмінок», як би Ви охарактеризували свій новий твір?
- Так, роман. Він дещо менший за обсягом, ніж «Родовий відмінок», але писався півтора роки і забрав чимало сил. Роман непростий, бо хоч основний пласт подій в ньому відбувається «тут і зараз», є також другорядні лінії, що охоплюють чималу географію та історію — розмах від початку другої світової війни у Франції, її окупації, потім визволення, трохи про окупацію Києва та навіть повоєнні табори ГУЛАГу до 1953 року. І навіть не знаю, чи є ці лінії дійсно другорядними, хоч сторінок їм приділено не так вже й багато.
Головна героїня — Поліна, наша сучасниця, молода жінка близько 30 років, яку ми зустрічаємо у стані повної самотності та депресії після чергового краху її чергових стосунків з мужчиною. Вона не має подруг і, щоби виговоритись, пише на е-мейл листи «далекому другу», льотчику.
Ще однією із героїнь є французька письменниця Франсуаза Саган, роман якої саме і перекладає Поліна. Але в стані депресії тій не до чужих романів — робота не йде. Щоб зрушити її з місця, Поліна починає «копати під Саган», вишукувати матеріали про саму авторку, яка врешті-решт стає їй цікавішою за написані нею твори.
Є в романі і кохання, і зрада, і жіноча дружба, і «нетрадиційні стосунки», є буденне і високе в ньому, про яке зазвичай на бігу не задумуємось.
Читач не раз буде здивований, і той, хто дочитає до кінця, сподіваюсь, не залишиться байдужим.
Можливо, роман спірний, не схожий на попередній, але про те вже судитимуть читачі та критики.
- Міло, до «Родового відмінку» Ви писали оповідання. Що змусило взятися за романи? Яка форма все ж таки Вам ближче?
- А до оповідань я писала вірші. Думаю, настав новий період, вірші десь причаїлися і спостерігають, що я творю нового. «Малі форми», оповідання — ще інколи пишуться, бо мені здається, що життя з них і складається, чи то я так його сприймаю, але на мене щодня «падає» пара-трійка мінісюжетів, просто готових оповідань, інколи смішних, інколи філософських. Я собі їх фіксую, але вже розглядаю це, як можливість вставити їх епізодом в роман.
Я почала писати «великі форми» (роман «Вітражі» вже третій), бо по-перше, видавці на диво одностайні в небажанні видавати збірки оповідань («не купують!»), а по-друге, мені захотілося випробувати себе і в такій творчості теж, до того ж — результат можна було запропонувати на конкурс «Коронація слова», що я й робила вже тричі. Правда, з трьох романів поки що відзначені два: отримали номінацію «Вибір видавців» романи «Родовий відмінок» 2009 року та «Вітражі» 2010 року, третій зараз розглядається видавцями.
- Для якої аудиторії Ваша нова книга? Знаю, що у «Родового відмінку» більше фанаток-жінок, бачила навіть такі відгуки: «Після прочитання зрозуміла напевно, що хочу стати мамою». На яку реакцію сподіваєтесь після виходу нового твору?
- Скільки читачів — стільки й смаків! Але я знаю, що МІЙ читач існує, і що він чекає на нові твори. Я з великою повагою ставлюсь до моїх читачів і пишу не без думки про них. Я не можу собі дозволити «гнати пургу» та лоскотати читача, щоби штучно повеселити його чи «заробити бали». Так само я відчуваю відповідальність і за те, щоб по прочитанні моїх творів читач не зневірився в житті, в людях, сам не впав у депресію, бо ще невідомо, в яку мить моя книжка потрапить до нього в руки.
Я щира з читачами і дуже їм вдячна за приділений на читання моїх книжок час, за співпереживання, за роздуми та відгуки, які інколи мене просто вражають. Це велика радість, коли ти знаходиш співзвучність в душі читача, хоча на критичні відгуки я також реагую адекватно. Може, людина була не в тому настрої, щоб читати саме цю книжку, може, це взагалі «не її» твір — всі люди різні, значить, цей читач просто інакший, він шукає якусь іншу тональність в літературі. На сьогодні маємо досить широкий вибір творів, думаю, знайдеться на будь-який смак.
Роман «Вітражі», мабуть, знову буде більше читаний жінками, але я вже схитрувала, «перевіривши» його і на чоловіках. Результат позитивний. Правда, ніяк не можу побороти ототожнювання моїх героїнь зі мною-автором, і новий роман уже викликає підозрілі погляди, та я не переймаюся і «виправдовуватись» не буду. Бажаю читачам терпіння, щирих, щемних та оптимістичних переживань за моїм новим твором!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2010/08/09/074021.html
|
