|
Як я вже неодноразово казав — мій блог не присвячений образам та погрозам.
У цьому легко пересвідчитися, якщо його почитати. Те, що там викопали та витягли на світло невтомні співробітники СБУ, - моя випадкова реакція, яку можна порівняти з падінням на ногу важкого та тупого предмету. Те, що у цей момент каже людина, не обов´язково знати всій країні. І оці записи - стенограми мого крику - лишилися у блозі. Служба безпеки чомусь вирішила, що про мої волання має знати кожен українець і запустила шалену рекламну кампанію, яка мені зовсім не потрібна, бо показує мене не з найкращого боку. Я письменник, музикант та журналіст, і в цих царинах вже дечого досяг, мені є чим тут похвалитися.
Друге, що я хочу сказати - кожен громадянин має право лаяти та сварити владу, як йому захочеться, навіть погрожувати може, і в цьому немає нічого небезпечного. Як, припустимо, мої погрози, якщо я їх висловлю у блозі в інтернеті, можуть вплинути на безпеку президента? Влада – навіть найдемократичніша - це завжди за визначенням репресивний механізм, бо вона має міліцію, таємну поліцію та армію, а народ має в найкращому разі таку-сяку платню та невпевненість у завтрашньому дні. Єдине, що народ може робити, коли йому допікає своїми діями влада - це лаятись та погрожувати. Ваша влада, Вікторе Федоровичу, вже так допекла багатьом українцям, що вони готові зібратися на другий Майдан. Сьогодні встановилася дуже спекотлива політична погода - досить піднести сірника, і вибухне шалене вогнище. Але чи повинен у цьому народ і я, як частина цього народу? Чи це народ живе в дуже сумнівно придбаних заміських резиденціях та по півтора місяці відпочиває у Криму? Чи це народ є акціонером компанії „РосУкрЕнерго”, яка присмокталася до нашого бюджету? Чи народ володіє телекомпаніями та одночасно керує таємною поліцією? Хіба народ роз’їжджає на подарованих таємничими спонсорами Кадилаках за мільйон гривень? Може, це народ купує за півтора мільйони доларів народних депутатів у парламенті? Хіба це народ напускає міліцію на мітинги опозиції?
Український народ - як головне джерело влади в Україні - за Конституцією, яку ви порушили, формуючи більшість у парламенті, не має всіх цих можливостей. Їх маєте ви - за наш рахунок, бо ви - влада - живете за рахунок наших податків. Ви і лаєте нас вільно і з великим задоволенням: ми добре пам´ятаємо і ваших „козлів, що заважають нам жити” і „От блять, суки, пройти не можна!” пана міністра Яцуби. А що лишається нам? Лаятися та погрожувати? Але виявляється, що і це вже заборонено!
Але біда не в тому, що влада занадто прислухається до лайок блогерів. Біда в тому, що вона абсолютно не слухає цілком конструктивну критику незалежних журналістів. Таким чином, наш з вами діалог перетворюється на інсценування відомої басні пана Крилова „А Васько слухає та їсть...”. Ви кажете, що ми потрібні владі. Для чого? Аби добити депутата Олеся Донія? Чи посадити за грати за надуманими звинуваченнями Юлію Тимошенко? Може, для того, аби по всій країні наставити ганебні пам´ятники Сталіну? Чи для того, аби остаточно загнати в резервацію українську мову та культуру? Може, владі потрібні якісь виправдання своїм спробам задушити податками український малий бізнес? Чи їй просто хочеться мати таких собі „кишенькових” блогерів, яких би можна було показувати в якості зразка демократії і ще й на виставки посилати?
Зрозумійте, чому ми лаємось та погрожуємо: тому що ви не слухаєте аргументованих, коректних та конструктивних пропозицій. Ми лаємось від безсилля, а ви - від пихи та надмірної самовпевненості. Але так не довго триватиме: ті, хто дав вам владу, ті її і заберуть.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2010/08/06/180710.html
|
