Буквоїд

Юрій Андрухович: Янукович – як Путін

03.08.10 09:47 / Inozmi
Українці – мов пластилін. На них треба натиснути, і тоді вони знову стануть людьми, вважає письменник Юрій Андрухович.
У розмові з польською Rzeczpospolita він підтвердив свою пропозицію від’єднати Крим і Донбас, а також висловив сподівання, що в України чимшвидше відберуть Євро-2012. Президент України наслідує Москву – каже Rzeczpospolita відомий письменник Юрій Андрухович. Rzeczpospolita: В інтерв’ю українській пресі Ви не раз заявляли, що Крим і Донбас могли б собі відділитися від України. Юрій Андрухович: І досі так вважаю. Я не казав, що вони конче повинні відділитися. Просто варто було б такий варіант розглянути. Це ідея навдивовижу легкого та цивілізованого вирішення проблеми, яка заважає Україні бути собою й блокує шлях, що ним їй слід прямувати. Позаду 20 марних років [від здобуття незалежності. – Ред. Rzeczpospolita] . Україна якою була, такою й лишилася. І такий стан речей деморалізує. Але українці бояться поділів. Я висловив украй непопулярну думку, що викликала величезну реакцію в суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці противляться купі речей, хоч би й вступу України в НАТО. Я підтримую членство країни в альянсі і дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями. А чи не від’єднаються натоміть Івано-Франківськ і Львів, а не Крим з Донбасом? Захід України не від’єднається. Сенсом його існування є створення великої України. Для українців на заході Україна без столиці в Києві – то абсурд. Київ теж не від’єднуватиметься. Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича Ви казали, що Україну «зайняли окупанти». Не я один. Чимало наших людей подібної думки. Про це свідчать написи на парканах в Івано-Франківську: «Скажи “Ні” внутрішній окупації». Ви не боїтеся, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова та культура? Надто пізно для побоювань. Маємо справу з реальністю. І йдеться не лише про правління Януковича. Цей процес охоплює другу половину ХХ – початок ХХІ століття. З тією різницею, що за президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років вживалися якісь заходи з порятунку української мови. Що Ви думаєте про Януковича? Чи згодні з тим, ніби він маріонетка Москви? Певною мірою так, але це питання складне. Він якщо не маріонетка, то напевно наслідувач, свого роду епігон Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку побудував у Росії Владімір Путін. І до неї ми наближаємося семимильними кроками. Вас турбують швидкі кроки України в напрямку Росії? Це риторичне питання. Звісно, турбують. Кожен із таких кроків робиться немовби без оглядки назад. І вони заводять українську державність на манівці. Я, наприклад, ніколи не підозрював, що в моїй душі можуть зародитися терористичні нахили. Що мені снитиметься, ніби маю застрелити Януковича. Одначе був період, коли таке снилося. Хоча загалом я спокійна людина й не вважаю насильство найкращим методом боротьби. Чи можливе повернення до влади лідерів Помаранчевої революції? Я в це не вірю. Під великим знаком питання політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, в котрого взагалі нема політичного майбутнього. Може, він і сам до цього не прагне. Місце лідерів Майдану Незалежності [де в Києві відбувалася Помаранчева революція. –Ред. Rzeczpospolita] у першій шерензі політиків займуть інші. Добре було б, якби так. Варто, втім, зберігати помаранчевий колір. Ідея Помаранчевої революції важлива і слушна. Це те, що потрібно Україні. Помаранчевий колір скомпрометували ті, хто був на першому плані, під знаменами революції. Але то не вина символіки і тодішніх ідей. Українці не втратили віри в ідеали революції? Люди, особливо українці, – мов пластилін. Втрачають віру й швидко її повертають. Почекаймо до осені. Побачимо, як мої земляки приймуть підвищення цін на газ, як студенти відреагують на репресії, зокрема, на виключення з університетів. На людей треба натиснути, і тоді вони знову стають людьми. Чи пам’ятають українці про роль Польщі у Помаранчевій революції? Так. Ті події неможливо забути, не можна й викреслити їх із пам’яті. Польщу та Україну розколює питання Української Повстанської Армії та Організації Українських Націоналістів. А є щось об’єднавче між нашими країнами? Зараз нас об’єднує організація Євро-2012. Але я сподіваюся, що Україну позбавлять права його проведення. Інакше зазнаємо ганьби. Буде краще, коли Євро-2012 відберуть у нас тепер. Що ж до глибших питань, то нас об’єднує те, що Польща та Україна – країни Центральної Європи. Беручи до уваги історію, культуру та політику, ми приречені на співпрацю. Те, що польське керівництво зі свого боку відійшло від цієї формули, а українське – зі свого, не означає, що в майбутньому не буде кращого керівництва, принаймні в одній з держав. Я переконаний, що у відносинах із Польщею ще не все завершено. Ви читали власного вірша про поляків та їхню причетність до боротьби під час п’ятничного концерту з нагоди 66-ї річниці Варшавського повстання. Чим для Вас стало запрошення на цю імпрезу? Сюрпризом. Можливо, приводом для запрошення була моя кількарічна співпраця з польськими музикантами, зокрема, з Міколаєм Тшаскою та вроцлавським гуртом Karbido. Певний час я вагався. Коли мені запропонували конкретну композицію Девіда Боуві [твір Warszawa був написаний 1977 року, коли Боуві відвідав Польщу по дорозі з СРСР до Англії. – Ред. Rzeczpospolita] , то спочатку я впав у шок, а потім погодився. Композиція Боуві не має слів, він просто мугикає мелодію. Написати до неї текст і виступити було для мене подвійним викликом. Тетяна Серветник
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/08/03/094736.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.