Володимир Погорецький. Шураві: Поезії. – Тернопіль: Астон, 2010. – 80 с.
Володимир Погорецький з авторів, які кожною новою поетичною збіркою стверджують індивідуальне творче зростання. Бо ніхто би не впізнав у дебютній поетичній книжечці 1994 року сьогоднішнього поета, за винятком наскрізних ліричних «нут», з яких ще можна було говорити, і то з великими застереженнями, про творчий потенціял цього автора. Наскрізний ліризм і сьогодні залишається головною творчою рисою Погорецького-поета. І ця наскрізна лагідність, пастельність кольорів, легкість поетичного настрою є визначальними у творчому обличчі автора. Це при тому, що суспільні настрої, соціяльний викривальний контекст, але без тієї журналістської прямолінійности, теж присутні у його віршах. Володимир Погорецький вдало поєднав у своєму поетичному досвіді дві «нути»: ліричну і соціяльну, при цьому залишаючись в рамцях естетичного:
Ліри високої сонячний лан,
Космос поезії в зливі світанків.
Пісня блукає і б’ється до ран,
Виткана з ніжних серпанків.
Вітер густий задрімав у житах,
Пам’ять воскресла ще зрана.
Йду по життю, мов замислений птах, -
Ятріє задавнена рана.
Що ж до мотивів, то вони окреслені у передмові Ігоря Павлюка («Слово про друга»): Бог, кохання, природа, війна. Я б додав сюди ще вірші соціяльно-суспільної напруги.
Одним з наскрізних мотивів лірики Володимира Погорецького є мотив афганської війни. Нічого дивного: сам автор відбув в Афганістані в 1985-1987 роках, як кажуть, «від дзвінка до дзвінка», мав поранення, контузію. Афганістан для Погорецького – його кара і мука, він і досі відлунює в житті поета. Навіть назва збірки «Шураві» – так називали афганці радянських солдатів - підкреслює авторську «залежність» від тієї непотрібної війни. В одному з віршів, присвячених ще одному колишньому «афганцю» Василеві Слапчуку Погорецький так згадує ті події:
В пелюстя трун закуталась війна,
Кидає небо блискавиці в очі
І зазирає смерть у пащу ночі...
Цю чашу смутку випили до дна
З тобою ми, Василю, куцим літом...
А в двох інших віршах афганської тематики звучить авторське визнання: «Афган пече – сволота...»; «Та Афган не міліє в мені»...
У віршах соціяльно-суспільної тематики автор не подає конкретних подій, він витворює загальний настрій тривоги, болю, внутрішнього (не розчарування, ні!) переживання за долю своєї Вітчизни:
Тризубець беззубий в кокарді
Плететься, як лох в ар’єргарді,
Віншуючи день домовин.
І гени зів’яли на мливо, -
На серці не сумно, а сиво, -
Що там зацвітає полин.
(«Вже сон проступає на вікнах»)
Найорганічніший Володимир Погорецький у ліричних віршах (інтимній ліриці, пейзажних замальовках): у них багато світла, сонця, ніжності, тепла. Саме з цих віршів стає зрозумілим, що громадянська твердість і чіткість, яка є у поета, своїм корінням сягає афганського воєнного котла («Афганський синдром», так називалася автобіографічна повість Володимира Погорецького). Поет свідомий того, що слово є відповідальністю і зброєю, і він готовий служити поезії як її вірний і відданий солдат.
Поетична мова Володимира Погорецького на перший погляд проста, без засилля метафор, інтелектуально-філологічної гри. Але це видимість простоти: за кожним словом, кожним образом, кожною картиною чи настроєм лежить індивідуальний досвід, заагажований в регіональний ландшафт (рідне село поета Полівці, Чортків), який вписаний в загальноукраїнський («квітне сивий Борисфен») і є важливою складовою космічного універсального буття («У всьому є початок і кінець... // Спинився світ перед порогом бунту»). І завжди, у цій видимій простоті несподівано зринає образ, метафора, яка перетворює невибагливу візуальну картину в універсальний ключ розуміння і сприйняття/прийняття світу.
Поетична збірка Володимира Погорецького «Шураві» засвідчує індивідуальний авторський прорив до слова, яке здобувається творчої зрілости і чіткости. А це означає, що Володимир Погорецький стає в ряд поетів, які заслуговують, аби до їхнього слова прислухалися. І не просто прислухалися, а слухали їх і чули.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/07/22/142531.html
|
