Віктор Ярославцев. Вбивство на вулиці Скорини. – Хмельницький, Цюпак, 2008. – 118 с.
Жанр: слідство вестимуть знавці
Про автора, який живе та видається в місті Хмельницькому, можна сказати лише одне: він хоче писати детективні історії, робить це старанно і чудово обізнаний з процедурними моментами досудового слідства. Невеличкий роман Віктора Ярославцева «Вбивство на вулиці Скорини» з невеличким навіть для Хмельницького тиражем 500 примірників можна читати, як підручник-посібник для працівника карного розшуку.
«Не переводячи подих, він почав легенько посувати жердину до себе, і поклав мачете на край берега. Потім витяг з кишені целофан. Володимир обережно, використовуючи носову хустку, щоб не залишити відбитків, обгорнув мачете целофаном. Свою знахідку він поклав до кулька» (стор.80) – ось як треба акуратно ставитись до речових доказів, знайдених неподалік місця скоєння злочину. Причому непересічного: родину відомого бізнесмена, який робить гроші на ядерному пальному, по-звірячому порубали мачете. Вже є перший підозрюваний, його давно розшукують, і на допомогу місцевим сищикам прибув слідчий Володимир Ліщинський. Котрий, дотримуючись усіх можливих та неможливих правил, не допускаючи жодних порушень та не пославши матом жодного тупого підлеглого, вираховує істинного вбивцю.
Коли історія про вбивство на вулиці Скорини лиш починається, докладний огляд місця вбивства та допит свідків, котрий займає 25 сторінок (трошки менше чверті роману), сприймається як своєрідний авторський хід. Творчий метод, на який має право кожен митець. Проте чим далі, тим більше вгрузаєш у букву закону, якої дотримується сищики, часом майже буквально переповідаючи протоколи. Величезне бажання Віктора Ярославцева написати детектив і працювати в цьому жанрі варто вітати стоячи, особливо – тепер, коли таких письменників не вистачає. Одначе це бажання поки що, на мій погляд, конфліктує з розумінням того, які вимоги ставляться до сучасного детективу та якими зазвичай є його герої.
Як шанувальник та дослідник жанру, готовий пробачити певну схематичність дійових осіб та умовність діалогів. Усе це компенсується жвавим (навіть попри «протокольно-звітне» налаштування) стилем викладу. Але вбийте мене – не готовий прийняти слуг закону такими, якими їх виписує автор пропонованого роману. Від самого початку літературний детектив будувався на недовірі громадян цим самим слугам закону. Державним інституціям, котрі повинні захищати нас із вами, а насправді калічать та вбивають людей на вулицях та у відділках не гірше, а навіть активніше за природжених убивць. Від того, що герої роману Віктора Ярославцева діють в умовах тотальної економічної кризи та безчинств наркоманів, котрі спустошують набігами цілі квартали, симпатизувати їм, героям, не зовсім охота. Хоча, можливо, надалі слідчий Ліщинський протистоятиме не лише злочинності, але й Системі, в якій працює.
Вибачає позитивне ставлення автора до правоохоронців лише одне: дія відбувається… в недалекому майбутньому, у 2025 році. Там уже не міліція, а поліція, і, очевидно, за 15 років слуги закону таки будуть дотримуватися його букви, як це детально описано в згаданій книзі.
Оцінка *** (+)
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2010/06/22/071315.html
|
