Валерій Шевчук. Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли. – К.: Пульсари, 2008. – 528 с.
Зізнаюся: коли йдеться про творчість Валерія Шевчука, ліпшого знавця, ніж я, годі знайти. Не тільки тому, що свого часу я перечитав мало не всю белетристику цього письменника, та ще й не один раз гортав його критичні нотатки до проблем українського літературного бароко, зведені воєдино в двотомнику «Музи Роксоланської». Тож щойно побачивши нове дослідження знаного письменника, не втримався, щоб і собі не потримати в руках доволі грубого томика.
Насамперед варто сказати бодай кілька слів про творчість Валерія Шевчука загалом – для тих, хто не знає, з ким має справу. За словами самого пана Валерія, його «амплуа як літературознавця – заповнення білих плям у нашому культурному контексті або ж переосмислення відомого». Ліпше ту величезну працю, що її робить ось уже понад сорок років письменник, і не схарактеризуєш. Однак досвідчений читач одразу мусив би заперечити: «Стоп! Сковорода?! Та про Григорія Савича вже давно списано-переписано, осмислено й переосмислено! Що тут додати нового?» Справді, досліджень, присвячених Григорію Сковороді, в сучасній і не сучасній україністиці й русистиці існує стільки, що чималим викликом видаватиметься навіть прочитати усе написане. А Шевчук прочитав! І саме тому з’явилася ідея «Непізнаного Сфінкса»: мовляв, попередники Валерія Шевчука (а серед них – визнані авторитети Дмитро Чижевський і Леонід Ушкалов) багато в чому помилилися, тож основним своїм завданням письменник бачить саме виправлення допущених помилок і фактографічних провалів, а також прояснення загадкових місць у біографії письменника. Сковороду, на думку автора дослідження, «більш знають, як читають», а тому Шевчук, як той, хто багато років читав і перекладав чи не всю спадщину мислителя, претендує витворити найбільш вірогідний, на його думку, варіант життєпису славетного філософа.
То що ж у результаті вийшло, – поцікавитеся ви. А вийшла ґрунтовна розвідка на дві частини, з правдивими й ретельними покликаннями, розгорнутими цитатами і – впевнений – таки вивіреними фактами з життя Григорія Сковороди. І головне – все це може й повинно читатися насамперед як захопливий художній текст, а не наукова студія, як продовження циклу необарокових творів Шевчука, знаного за повістями «Три листки за вікном», «Біс плоті», «Тіні зникомі» й «Око Прірви». Адже Григорій Сковорода, яким його бачить автор «Пізнаного й непізнаного Сфінкса», – це радше черговий міф «людини бароко», а не історична постать, достоту як і Климентій Зиновіїв у «Бісові плоті». Не випадково письменник закінчує життєпис філософа розділом «Замкнення кільця». А кільце – насамперед розімкнене – у творчості Валерія Шевчука є визначальним символом неспокійної долі барокової людини, тож ритуал замикання кільця має означати остаточну товсту крапку в етапі дослідження. Звичайно, не для науковців, для яких «остаточної крапки» принципово бути не може, а тільки для «сковородиніани» Шевчука. У такому разі мене найбільше цікавить питання, хто стане героєм наступного тексту письменника. Можливо, святитель Димитрій Ростовський? Або ж автор курйозних віршів Іван Величковський? Та не гадатиму. Зважаючи на виняткову працездатність Валерія Шевчука, переконаний: ми дуже й дуже скоро отримаємо новий міф людини бароко.
Антось Вір
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/05/24/171340.html
|
