Марек Краєвський. Смерть у Бреслау. Переклад з польської Божени Антоняк. – К.:, Нора - Друк, 2009. – 224 с.
У ніч із 12 на 13 травня 1933 року сімнадцятирічну баронесу Марієтту фон дер Мальтен було знайдено мертвою. Перед смертю її зґвалтували. Вбивство скоєне з особливою жорстокістю, на місці злочину – калюжа крові. З розпанаханого живота назовні вивалені кишки. У черевну порожнину напхали живих скорпіонів. Поруч із тілом – кривавий напис, послання. Аби розгадати загадку, комісарові Ебергардові Мокку треба провести паралелі між цим убивством та ритуальними вбивствами, скоєними хрестоносцями в Месопотамії багато століть тому.
Чим ця історія закінчилася, ви можете прочитати, купивши або взявши в подруги згадану книжку. Або ж обмежившись детальним прочитанням вичерпної рецензії Тетяни Трохименко. Я не дарма вжив слово «подруга». З попереднього абзацу ви повинні зрозуміти: сучасний польський белетрист Марек Краєвський не пише прозу, яку приємно було б читати жінкам.
Його жанр – не вишукана сентиментальна чи психологічна проза, просякнута рефлексіями інтелігентів та підлітковим прищавим романтизмом, а «чорний роман», або ж «нуар» - письмо виключно чоловіче. Я знаю лише трьох жінок, котрі пишуть нуари не гірше, ніж чоловіки: це - Вел Макдермід із Британії, француженка Брижіт Обер та Олександра Марініна з Росії. Причому «чорними» історіями російська авторка бавилася лише на ранній стадії своєї творчості («Гра на чужому полі», «Смерть і трохи кохання», «Сьома жертва»), пізніше зайнявши більш виважену позицію між письмом для чоловічої та жіночої аудиторій. Хоча детективи Марініної, за визнанням видавців, чи не єдині зразки жанру, написані жінкою, котрі можуть читати чоловіки, не отримуючи психологічної травми та не ґвалтуючи себе. А сама пані Олександра під час особистого спілкування не заперечувала: так, вона жінка з чоловічим розумом, і їй це подобається.
Жіноча та чоловіча читацькі аудиторії – різні! Бо ми з жінками – теж різні, нас такими створила природа. Відповідно, написання та прочитання нуару – не механічна функція. Це література стилю, а не жанру. Вона бере не сюжетом, а настроєм. І настрій цей треба відчувати.
Його відчувають згадані мною вище іноземні письменниці. «Чоловіче» переважає в фільмах цьогорічної оскароносиці Кетрін Бігелоу (особливо ранні роботи «Воронена сталь» та «На гребені хвилі»). Власне, як патологічний противник гендерних студій, я все ж таки наполягаю: і в Україні, і поза її межами жінки та чоловіки відчувають по-різному і, відповідно, пишуть, читають, фільмують та дивляться різне. Наведені вище винятки лиш підтверджують правило.
Але Україна – країна без правил. У нас будь-яка книга, написана або перекладена українською, будь то Даніела Стіл, хоч Люко Дашвар, хоч Юрій Андрухович, хоч Стівен Кінг, хоч Марек Краєвський, все одно буде прочитана переважно жінками з філологічною або будь-якою іншою гуманітарною чи природничою освітою. І якщо вже літературною критикою намагаються займатися теж жінки, вони просто змушені читати актуальні переклади з польської на українську. Аби потім у своїх нібито критичних зауваженнях показувати цілковите нерозуміння того, що прочитали.
Адже, повторюся, «чорний роман», обраний Мареком Краєвським – жанр на 99,9 % орієнтовний на чоловіче сприйняття і належить до чоловічого сегменту будь-якої жанрово багатої літератури, крім, на жаль, сучасної української.
І Тетяна Трохименко, і письменник-фантаст Яна Дубинянська роблять після прочитання «Смерті в Бреслау» однакові відкриття: у романі нема жодного позитивного персонажу. А комісар Мокк мало того, що алкоголік і любитель проституток, так ще й запросто здає в гестапо старого єврея, не картаючи себе докорами сумління. Якби йшлося про інший жанр, це відкриття справді ставало б разючим, а ідея – квінтесенцією твору (моральний занепад високопосадовців та можновладців). Але коли йдеться про «чорний роман», то висновок «всі потвори» дорівнює несподіваному відкриттю, що річка Волга, виявляється, впадає в Каспійське море, горілка повинна мати 40 градусів, а будь-якій напій, виготовлений не в французькій провінції Коньяк – не коньяк, а лише бренді.
Щоб зрозуміти, чому в Краєвського все саме так, як є, треба розглядати його романи не лише з огляду на ретро-детективи Бориса Акуніна (між Краєвським та Акуніним насправді величезна різниця!), а насамперед – у контексті європейського та американського нуару. Серед них - романи Девіда Піса («1974: сезон у пеклі», «1977: кошмар Чаппелтауну»), Джеймса Еллроя («Чорна орхідея», «Білий джаз»), Бріджіт Обер («Зайва душа», «Четверо синів доктора Марча»), Деніса Ліхейна («Дай руку, темряво») тощо. Звісно, читачкам і критикесам Краєвського ці та інші прізвища нічого не говорять. Бо вони справді не в матеріалі. І лише констатують факт, що для морального покидька Мокка чомусь дуже принципово знайти вбивцю баронеси та зіграти при цьому в свою гру, проте не розуміють, ЧОМУ САМЕ.
Між тим герой нуару – це класичний антигерой будь-якого іншого твору. Власне, у романі «Привиди Бреслау» (українською не перекладений, є російський переклад) молодий Мокк п’є ще більше, так само користається послугами повій, теж розгадує якесь послання з давнини – але для встановлення істини кидає маніяка в басейн у морзі, де миють трупи. І потім починає запускати в басейн ці самі трупи, роздуті та посиніли.
Це – кодекс честі героя «чорного» роману. Він може, як Мокк, здати нещасного єврея в гестапо задля того, щоб вижити самому в той час, коли нещасний все одно приречений. Бо це – чоловічий світ, чоловічі ігрища, стан постійної війни, виживання. Зрештою, так часто буває в реальному житті, а «чорний» роман – реалістичний, навіть гіперреалістичний. Тому найбільш цікавим відгуком на цю несподівану для україномовного читання книгу я б вважав текст Світлани Самохіної: лише констатація факту, що книга вийшла та деякі власні спостереження. Без спроби опанувати та помітити завідомо чоловічу територію, якою є кримінальні «чорні» романи. Рецензії ж її колег написані без спроби та бажання розібратися в прочитаному.
Оцінка тексту не дається в силу того, що автор не зможе її прочитати.
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2010/03/23/071351.html
|
