Буквоїд

Чому ісландська література більше знана у світі, ніж українська?

20.03.10 08:07 / Високий замок
Відомий письменник Андрій Курков – про те, куди державі варто втручатися у культурі, а куди – ні.
Книжки найвідомішого у світі письменника з України Андрія Куркова перекладені 22 мовами світу. Письменник знає сім мов (колись – дванадцять): вільно говорить англійською, німецькою, добре розмовляє польською, французькою, може спілкуватися італійською, японською… Каже, що вже звик до того, що на численних зустрічах з читачами у багатьох країнах світу його обов’язково починають розпитувати про Україну… Після зустрічі у столичному Будинку кіно, у традиційній «Курковській» літературній вітальні, вдалося поставити кілька запитань і ведучому вечора, господарю вітальні…

- Ви, як член Шевченківського комітету, як можете прокоментувати слова Ганни Герман про те, що «потрібно піднімати престиж цієї премії та підвищувати авторитет, який останніми роками був девальвований»? Що ви думаєте з приводу зменшення Шевченківської премії?

- Підвищувати престиж і одночасно зменшувати суму премії - це повна шизофренія! Шевченківська премія дається людині один раз за життя від імені держави, а не від імені уряду тощо. Від суми премії залежить також і репутація держави. Тож якщо держава (уряд) зменшує державну премію в галузі мистецтва, це означає, що вона зменшує важливість мистецтва для себе і для країни. Репутацію премії треба покращувати, оновлювати, але це справа тих, хто обирає і голосує за претендентів - тут державне втручання може тільки погіршити ситуацію. Інше питання - ні Шевченко, ні Чехов не були лауреатами державних премій, вони були лауреатами читацької любові. І це питання складніше - як зробити так, щоб лауреат премії також став лауреатом читацької чи глядацької любові. Якщо станеться таке, то можна буде сказати, що репутація у премії - вищий клас.

- Ви - один із небагатьох вітчизняних діячів культури, який представляє на міжнародному рівні українську культуру, українську літературу. Наприкінці березня вперше письменник зі Східної Європи проведе авторський вечір у Центрі Помпіду у Франції – і це будете саме ви. Чи відчуваєте підтримку держави у цій представницькій справі?

- Це траплялось кілька разів, коли державу представляли українські дипломати. Міг би назвати двох-трьох. Вони розуміли, що імідж країни - це слава українських письменників за кордоном. В інший спосіб опіки держави не помічав. Хоча ні, одного разу, кілька років тому, мене і кількох письменників возили у Варшаву на книжковий ярмарок, де Україна була почесним гостем, - це було нормально і правильно. Але це трапилось лише одного разу.

- Ви багато спілкуєтесь з діячами культури інших держав. Нещодавно у Франції брали участь у «круглих столах» разом із відомою російською письменницею Людмилою Уліцькою. Як в інших країнах підтримують культуру, діячів культури? Якими сумами там вимірюються державні премії?

- У багатьох країнах не існує державних премій, тому що достатньо приватних премій зі світовою репутацією - Гонкурівська, Букерівська, Пулітцерівська. Для мене питання премії – другорядне, порівняно із питанням підтримки державою власної культури. Участь держави в міжнародних культурних письменницьких імпрезах - це, перш за все, присутність держави в культурному контексті світової культури. Я міг би навести десятки прикладів, коли Ісландія, Росія, Норвегія, Литва докладаються фінансово, організаційно до промоції своїх творців за кордоном. У результаті, скажімо, ісландська література (країна, де лише 250 тисяч населення), ісландське кіно більше знане у світі, ніж українська культура, література, кіно.

- Які кроки нової влади викликають у вас повагу, а які видаються помилковими? Чого ви чекаєте від нової влади у першу чергу?

- Влада, якщо вона хоче, щоб з нею були пов’язані надії на краще майбутнє, повинна опікуватись національною культурною політикою, пропагувати власну культуру, літературу - перш за все, в середині країни. Піднімати потребу у власній культурі у власного українського народу означає займатися покращенням іміджу України за кордоном. Пропагувати читання, звести письменників – молодих, сучасних – із системою освіти, оплачувати виступи письменників у школах та “вишах” України, щоб показати молодому українцеві, що в країні є молода культура, адресована саме йому. Галина Вдовиченко
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/03/20/080736.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.