Гість: письменниця Галина Пагутяк.
Ірина Штогрін: Те, про що Ви пишете, варто високої нагороди?
Ірині Пагутяк: Сподіваюся, що варте.
- Письменник пише про те, що не сподівається високої нагороди?
- Сподівається, що варте.
- Як писати про те, щоби це стало писати для багатьох людей ?
- Секрет тут у професіональності письменника.
До 35 років, маючи 5 книжок, я себе не вважала письменником.
Дивно, що людина, зліпивши таку-сяку книжечку, видавши її за свої кошти, починає вважати себе письменником і претендувати на якийсь успіх, на якесь таке визнання. І пишатися тим.
Звичайно, що можна бути письменником.
Але десь в 35 років я зрозуміла, що таке бути письменником? Це означає каторжна праця, цілковите відречення, жертви величезні.
- Жертви? Що Ви маєте під цим словом?
- Роботою можеш пожертвувати, наприклад.
Не можеш працювати, як віл, заробляти гроші і в той же час писати. Це можна в юності, коли ти маєш здоров’я, але це все рівно буде виснажувати тебе.
- Ну, і жертви.
Звичайно, в особистому житті певні є.
- Слава Богу, що в мене є дочка. Але, буває, що немає, буває, що, письменник ціле життя залишається самотніми.
Вони можуть в жертву навіть своїх дітей віддати. Але в моєму випадку я би того ніколи не дозволила б, бо для мене то таке ж саме творіння, як книжки, то є моє найкраща книжка.
- Я думаю, що Вас слухає певна кількість людей і з Вами не погоджуються.
Головний редактор Маргарита Семенян кремлівського офіційного телеканалу «Рашн тудей» представила свою книгу «На Москву».
Там розповідається, як дівчина приїжджає з провінції, як вона здобуває собі місце під сонцем, олігархів, престижну роботу і так далі.
І працювати головним редактором телевізійного каналу і писати книжку у цієї молодої пані вийшло.
Я не зовсім зрозуміла, який може бути зв’язок між людиною, яка досягла успіху, і яка того успіху не досягла. Яка того успіху не досягла, але не заслуговує на нього.
- Я ніколи не читаю людей розкручених, розрекламованих. Я маю на увазі тих модних письменників, навіть європейських письменників.
Як правило, я їх прочитаю з часом. Але як правило проходить вже років 5-3, то тоді вже немає кого читати – вони вже зникли.
- Вони вже зникли. Якщо пройшли перевірку часом, тоді читаєте, якщо ж не пройшли – тоді не читаєте.
- Так.
В мекне є кілька письменників.
Я вважаю, що сучасна література зараз настільки занепала, що не можна куватися на жодну рекламу, на жоден піар. Я дуже насторожено до таких речей ставлюся:
- Кого читає Галина Пагутяк?
- Останнім великим письменником цієї цивілізації є Кудзе.
Південноафриканець, який не дає інтерв’ю практично, який нікого не вчить як йому треба жити, не є пророком, але він настільки глибоко відчуває біль свого народу, біль сучасних людей як чоловіків, так і жінок, так що я не зустрічала такого письменника-майстра і людину в одному числі…
- Когось з українських письменників Ви додасте до цього короткого переліку?
- Я не знаю.
Я колись дуже любила читати Валерія Шевчука.
Він зараз, як усі генії, став трошки незрозумілим для мене…
Я дуже люблю українську поезію. Вважаю, що вона в нас найкраще, що ми маємо…
Ірина Штогрін
Фото: radiosvoboda.org
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/03/10/085312.html
|
