Буквоїд

Бог любові – тут, на землі

23.05.26 04:04 / Богдан Дячишин, Львів
Книжка (Марина Забуранна. тут, на землі: поезії. – Одеса: Астропринт, 2026. – 176 с.) – це тексти, коли авторка йде до читача зі словом любові і має, що сказати. Такої книжки я ще не читав.
Тож тут подаю свої роздуми лише на невеличкий фрагмент (с. 157–159) – неможливо описати і осмислити море думок у невеличкому есеї. Тексти – це поезія й проза, писані любовʼю, душі й серця. Проза (писана курсивом) доповнює метафоричні думки поезії, щоб спонукати читача до думного читання і осмислення написаного – залучити читача до мандрівки у світ книжки, духовного життя… Бог Всесвіту і Бог у людині, якщо вона ЛЮДИНА. У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з ним, черпати силу з  Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Будьмо чесними перед собою – і будемо чесними перед Богом та іншими людьми. Бог – Абсолют, надпотужний згусток енергії ідеального вакууму; Ним є і за Його допомогою творить усе…

З нічого світ творився, із нічого... І зрозумію, що оте нічого Не можна розгубить серед тривог, Бо то є іскра сяєва святого, Для котрого єдина назва — Бог.               Микола Руденко, «Поезії»     Бога не бачимо, але бачимо Його твориво. Бог всюди і у всьому: «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»). «Ґедель (Ґедель Курт [1906–1978] – австрійський логік і математик. – Б. Д.) показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»). А що ж людина?.. Шукаймо Бога й істину в собі! Ми є, і ми створені Богом. Що ще?..    * * * дзвінкий мій сміх! усе в мені – моє! ясні ці очі – промені любові! я – тут. я – є. я в світі цьому є, допоки є в мені любов і слово.   Любов і слово… Деякі науковці стверджують, що на початку Всесвіту була ідея, а слово стало її втіленням. Таїна… Роздумуймо… Ось думки, до яких неможливо щось додати, бо тут допитливе серце оповідає про Творця і віру в себе: «І я якось думала, як це: вірити в себе? Ще у школі, пригадую, казала, що мені здається, наче віра в себе дорівнює вірі у Творця і навпаки. Так і є. Бо ми – невіддільні. Бо я – прояв Творця, і коли я вірю в Його силу, то тим утверджую віру в силу власну». Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити. Якщо людина не вірить у себе, не володіє здатністю любити себе, то й не зможе любити небесного Творця. Тож саме такі роздуми авторки допоможуть читачеві пізнати Творця і укріпити віру в себе – саме така бесіда в поетичній формі допомагає усвідомити, що «Твій бог і є – любов»…                    твій бог   Я вже про це, здається, говорила: Любов у тобі й бог твій у тобі. Твій бог тоді тримає вперто крила, Коли ти віриш сам, що маєш їх.   Твій бог тебе веде у світ зоріти,  Світити ясно на оцій землі! Твій бог підказує, як справді маєш жити – Почуй ці звуки, слухай їх, лови!   Твій бог не знає самоти й зневіри! Він завжди є! Він в тебе завжди є! Найвища з вір – у себе чесна віра! Велика воля – вірити в своє!   Твій бог не може якось відвернутись! Тобі болить – він стукає: «Агов!». До себе – щиро. Варто лиш дочутись: Твій бог – всередині. Твій бог і є – любов.   Я цитую ці тексти через змістовність написаного – щоб читач вловив стиль письма авторки. Я запевняю, що в цих текстах є що «ловити»… Що ще посутнього можна сказати про мову письма авторки? Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку: «Арістотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).  Якої дійсності ми бажаємо? Річ у тому, що ми, правду кажучи, все ж недооцінюємо силу слова рідної мови, його таїну, а з письма можна почерпнути  неймовірно багато.  Хоча ще «З Гомера, казали в давнину, кожен може взяти стільки, скільки спроможний взяти» (Андрій Содомора, «Про що писати…»)…  Мусимо доконче брати на себе відповідальність за все, що робимо, щоб наші думки не були позірними, а писане поетичне і прозове слово серцем просилося до читання, роздумів… І ця книжка променіє текстами людини любові й слова… Тож підсумок написаного можна оприлюднити думкою авторки: «І найважливіше: вищі сили тільки тоді тримають Ваші крила, коли Ви самі щось робите, щоб змінити своє життя. Помагають тим, хто працює сам». Борис Грінченко сказав би нам: «Нумо до праці, брати» – іншого не дано…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2026/05/23/040452.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.