Ден Браун. Втрачений символ. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2009. – 608 с.
З легкої руки Едгара По у світову літературу стрімко увірвався новий тип літературного героя: детектив-любитель. Витончений британський джентльмен, ексцентричний дивак-бельгієць, священик, допитлива стара панна, - іпостасі, у яких він з’являється у творах того чи іншого автора, змінюються, наче маски, мерехтять, мов карти у колоді, що її тасують руки спритного гравця; проте суть характеру героя залишається незмінною. Він спостережливий і допитливий, любить розв’язувати інтелектуальні головоломки; а загадками, що його приваблюють найбільше, є нерозкриті злочини.
Детектив у версії Дена Брауна: ерудит-професор, якого легко уявити «з книгою Достоєвського у бібліотеці». У розслідування злочину він щоразу «втягується» нібито випадково, велінням непереборних обставин, тому авторові завжди, більш чи менш вдало, доводиться ці обставини підтасовувати, щоб змусити діяти свого інертного персонажа.
А діє він, герой Брауна, з розмахом: не займається дрібними кримінальними переступами, ні, він розплутує грандіозні змови, викриває злочинців міжнародного масштабу, і, без перебільшення скажемо, рятує світ від загибелі. Чи варто дивуватися: адже й Шерлок Холмс у нещодавній голлівудській кіноверсії начебто зійшов зі сторінок бестселеру Дена Брауна. Очевидно, саме таких героїв і потребує сучасний глядач.
А ще він, глядач, любить видовищність, стрімкість перебігу сюжету, масштабність. Детективний роман, у якому сищик, сидячи з люлькою у руках біля каміну, уголос поволі розкриває перед другом хід свої умовиводів, - це не для нього. Нехай детектив дошукується правди, тікаючи від погоні, ховаючись від озброєних переслідувачів, і, уже потрапивши у безвихідне становище, на волосині від смерті здогадається, у чому ж таки полягає таємниця, над розгадкою якої він бився.
Добре це чи погано, але свої романи Браун пише, орієнтуючись на потенційних читачів. Це не лише любителі головоломок, якими були уже прихильники Конан Дойля та Агати Крісті. Це люди, частиною життя яких стала мережа Інтернет. І тому Роберт Ленгдон - Шерлок Холмс новітньої епохи, - епохи, у якій основним і найбільш достовірним джерелом інформації є саме Інтернет. Герої Дена Брауна, від студентів-першокурсників, до агентів ЦРУ, шукають потрібну їм інформацію чи то у Вікіпедії, чи то в інших пошукових системах. Але найцікавіше, що прочитавши у книзі чергову сенсаційну новину, настільки приголомшливу, що закрадається сумнів, вірити чи ні, - читач звернеться по допомогу до тієї ж Вікіпедії. Він набере у пошуковику слова «масони», «Джордж Вашингтон», «апофеоз» і сумлінно перегляне знайдені результати. Читача книг Дена Брауна найлегше уявити з ноутбуком на колінах.
«В наш час, коли для пошуку за ключовими словами відкриті величезні масиви інформації, складається помилкове враження, що все на світі взаємопов’язане. Світ обплутаний єдиною інформаційною павутиною, котра з кожним роком стає усе товщою», - іронізує Роберт Ленгдон на початку роману. Проте до закінчення твору, свідомо чи ні, письменник робить усе, щоб спростувати тезу про «помилковість» цього враження.
Тому байдуже навіть, що події роману «Втрачений символ» відбуваються у Америці, а потенційний читач може перебувати в іншій частині світу. Інтернет умить сполучить будь-які точки земної кулі. «Втрачений символ» - путівник у мережі Інтернет, який з величезного масиву фактів вибирає достовірні і пов’язані між собою. І хоча ми розуміємо, що цей путівник несправжній, що подарована нам карта – фальшивка, ми захоплюємося грою. «Втрачений символ» хоча б на мить дає ілюзію загальної єдності, того, що Twitter, Google, Вікіпедія стали сучасною ноосферою людства, ілюзію всемогутності Інтернету. Адже так приємно бодай трохи пофантазувати, уявляючи, що на будь-яке із найскладніших філософських питань, над яким досі ламають голови найсвітліші уми людства, можна знайти відповідь, лише набравши правильну комбінацію слів у пошуковій системі.
Анна Рибалка
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2010/03/06/102420.html
|
