Ірена Карпа, письменниця і співачка, телеведуча і мандрівниця, кулінар-аматор і професійний філолог, розклалася на літери в інтерв‘ю "Українській правді. ЖИТТЯ".
Ірена розповіла, як об‘їдає друзів, як була інківським баригою, і що нинішні вибори були все одно що вибір у магазині між двома моделями машин - одна без керма, інша без гальм.
А про речі приватніші, такі як перший шлюб зі сценаристом Антоном Фрідляндом та кохання з американцем Норманом Полом Хенсоном, читайте на ТаблоID.
Як ви познайомились із другим чоловіком?
- Ця історія вже давно стала публічним надбанням. Але повторю: Він написав мені через Facebook, що його здивувала музика гурту QARPA, що він пишається тим, що сам має українське коріння. Тобто, спершу був звук.
- А перше побачення?
- Норман вперше побачив мене по телебаченню - завдяки Дімі Корсу, котрий проплатив ротацію свого кліпу, в якому я теж колись знялась. Побачив, що я не довгонога білявка, в мене там ще така пика кругла, домашня наїджена. Такий пупсік.
- Ти справді зараз схудла. Дієта?
- Я весь час в одній ваговій категорії - від 46 до 48. Зараз десь 48, бо ще зима, і треба підтримувати запас жиру.
Товста була в дитинстві. А потім на 1 курсі, коли не так з голодухи, як з переляку починаєш їсти варення з банки ложкою, бо більше нема чого - вага стає природньою.
- Повертаючись до Facebook... Ти завжди на повідомлення відповідаєш?
- Часто ігнорю. Але тут відповіла. Він сказав, що міг би познайомити з потрібними нашому гурту людьми.
Якби пропозиція надійшла від якогось українського пузатіка, я б зрозуміла, що за цим може стояти щось інше. Ми зустрілися, і мені здалося, що я цю людину вже дуже давно знаю. Це не кохання-пристрасть - таке буває рідко, а якщо й буває, ті стосунки нетривкі. Я завжди заздрила людям, які вміють щось робити наскоком.
- Але ти навпаки справляєш враження дуже ініціативної, такої, що може сама першою підійти до чоловіка...
- Я ініціативна, але мене не збуджує просто м´ясо. Мені подобається, коли в очах є блиск інтелекту, коли є особистість. А взагалі, до чужих я обережно ставлюся. Тут якийсь запобіжник галицький працює.
То ти порядна галицька пані?
- Нє, зовсім нє. Стереотип порядної галицької пані - це образ нещирої людини. Такої, що ходить регулярно до церкви, а поза людські очі творити може казна що.
Зі мною якраз навпаки - про мене кажуть набагато більше, ніж є насправді. І мене це влаштовує. Відчуваю себе Робін Гудом, про якого ще за життя складають легенди.
Я нормальна. Тобто лінива дуже. Їсти люблю багато і не напружуватися. Це не епатаж, я так живу. Епатажний профі - це Мерлін Менсон.
Хоча мені нормальними часто здаються ті люди, яких решта вважають невдахами.
Наприклад, тих, хто живе 20 років у Києві і не купили собі тут квартиру. Це ж нормально! На Заході так і роблять: замість того, щоб ішачити на кредит, збирають гроші, а на пенсії переїжджають у будинок біля моря, збирають мушлі і рибалять.
- Повертаючись до історії з другим чоловіком... У вас був "конфетно-букетний" період взаємин?
- Була дружба. Я навіть не думала з ним заводити стосунки. Ми пару місяців дружили, гуляли...
Норман, коли все почалося, важив кілограмів на 30 більше, ніж зараз, в нього було таке пузо... Тобто це був абсолютно не мій сексотип. Хоча насправді для мене не зовнішність головне - треба, щоб чоловік знав собі ціну і знав ціну жінці, яка поруч із ним. Це потім він почав їсти те, що я готую - і схуд. Кохання творить дива.
Коли ми познайомились, у мене вже були складнощі з попереднім шлюбом.
- Повертаючись до історії з другим чоловіком... У вас був "конфетно-букетний" період взаємин?
- Була дружба. Я навіть не думала з ним заводити стосунки. Ми пару місяців дружили, гуляли...
Норман, коли все почалося, важив кілограмів на 30 більше, ніж зараз, в нього було таке пузо... Тобто це був абсолютно не мій сексотип. Хоча насправді для мене не зовнішність головне - треба, щоб чоловік знав собі ціну і знав ціну жінці, яка поруч із ним. Це потім він почав їсти те, що я готую - і схуд. Кохання творить дива.
Коли ми познайомились, у мене вже були складнощі з попереднім шлюбом.
- А що сталось?
- Нічого конкретного. Не було такого, щоб Ваня застав Машу в ліжку з Васею, а Маша Ваню - з Оксаною. Натомість були ревнощі власницькі.
От я взагалі нормально ставлюся до того, що близька мені людина може спокійно з кимось іншим гуляти, вечеряти чи подорожувати. Я не гаряча латиноамериканська ревнивиця.
Але інша справа, коли людина читає тобі моралі, а сама з кимось есемеситься на ничку. До речі, гарантія 90% - в людини, яка ревнує, в самої рильце в пушку.
- А коли ти зрозуміла, що все? Коли був поворотний момент?
- Ну я спілкувалася з Норманом - у той час навіть наші стосунки з чоловіком першим на диво покращились, бо в мене з´явився новий подих у житті.
Потім я мала їхати до Парижа. Антон відтягував до останнього моменту, а потім сказав - їжджай сама - а в мене в кишені було буквально 200 доларів.
Норман тоді запропонував купити мені квиток до Парижа... Я жінка емансипована, тому відмовилась спочатку. Але потім побачила білборд "подаруй собі Париж" і погодилась - чи не вдруге в житті прийняла такий дорогий подарунок.
Ми поїхали туди з ним разом. Тільки пару днів Норман був зі мною - далі я поїхала сама до своєї подруги в Бретань, думати. Ті перші дні з ним були фантастичні, в стилі Фріди Кало і Дієго Рівера - він відразу ж запропонував одружитися. Це сталося у французькому метро.
І це був кінець стосунків з Антоном. Хоча мені вже раніше хотілося припинити той шлюб. Експеримент виявився невдалим, але корисним для нас обох. Ми просто не ті люди - як котик і песик, які разом ужитися не можуть, які дітей ніколи не матимуть.
- В цьому шлюбі хочеш дітей?
- Хочу. Я взагалі завжди хотіла дітей. Просто вважаю, щоб виховати нормальну дитину, варто мати свій клаптик зеленої землі. В Києві легше придбати палац, ніж нормальний приватний будинок.
А взагалі я мрію про свій великий клаптик землі в горах, щоб там кози були, собаки, виноград ріс - щоб там вино робити і сир chèvre (козячий).
Але це вже на старості - до мене будуть внуки приїжджати, а я їм пектиму штруделі.
- То ти великий кулінар?
- Я не кулінар, я страшна ненажера. Я дуже багато їм. І люблю кулінарити. Готувати мене навчив бойфренд-фінн, з яким ми 6 років підтримували стосунки на відстані, зрідка зустрічаючись в різних куточках світу.
Зараз я навіть курси кулінарні іноді проводжу - це курси "Кругозір".
- Не збираєтесь переїжджати в Америку?
- Ми живемо весь час в Україні. Їздимо іноді лише до родичів у Каліфорнію. Мені подобається навідувати Америку, як далеку троюрідну тьотю. Там все дуже зрозуміло. Мені там навіть дивним чином зрозуміліше, ніж у Франції, хоча я декілька років віддала на вивчення її культури.
Але завдяки глобалізації і фільмам дитинства у Америку ти попадаєш, як в кіно і знаєш, де будуть стріляти, де будуть кричати - все там дуже по-домашньому. Хоча мій чоловік уже років 7 як живе то в Україні, то в Росії - він директор однієї з російських компаній.
Дуже смішно, коли доброжелатєлі після акції писали про мене, що я, мовляв, приїхала зі своєї Америки сюди когось вчити "как Родіну любіть". Але ж я живу тут у такому ж гівні, як і всі. Фішка в тому, щоб будувати нормальне життя вдома. В нормальних країнах воно вже й без нас є.
Я все життя подорожую і маю, з чим порівнювати. Але не збираюся звалювати звідси тільки тому, що десь дешевші лобстери - тут мої друзі, мої музиканти, тут багато для мене важливого.
Хоча дешевше було б зняти помешкання десь в теплішій країні - Іспанії чи Італії. Кльову віллу в стилі "антик" за ціною трикімнатної квартири десь на Троєщині.
- Але ж можна творити і з-за кордону.
- Я не люблю такого, коли ти десь живеш закордоном, а пишеш про українські реалії. Це зовсім не та мова, це інший підхід, touch, дискурс - хай хто як хоче, так і називає.
А втім, Гемінгвей класно пише - подорожує і не зациклюється. От дивно, що я про нього так у теперішньому часі. Я й про Покальчука теж не можу в минулому часі говорити.
- А чому ти обручку не носиш?
- Щось з пальцями - вона чомусь почала подразнювати шкіру. Заживе - знову носитиму.
- Як тобі жити в славі?
- Я не відчуваю її тяжкого брємєні.
В мене слава часто іде в якийсь лівий бік. От коли починають щось брехати про мої сексуальні подвиги - це мене смішить. Як дала коментар одній Каті Осадчій - і все, тепер всі все "знають".
Дивує наївна ненависть і заздрість. Коли пишуть "блін сколько дєнєг в нее вбахівают, шо она сталько лєт уже на сценє?" Так, відомість можна купити в медіях, але популярність у читачів і слухачів - фіг вам.
Я не влаштовую піар-акцій для "капіталізації імені". Є привід - організовуємо акцію з конкретним сенсом. Заради популяризації книжки, диску, якоїсь значущої події.
Хоча, особливо коли за кермом, я б не відмовилась мати більше слави, щоб знав кожен міліціонер. А так, впізнають не всі, а лише третина.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2010/03/02/191937.html
|
