|
Я колись працював у Фундації Ольжича, вважай ОУН «мельниківців». Се було на нинішній вулиці Мазепи в Кийові. Роки були лихі «дев’яності». Про те, як я послав останнього Президента України в екзилі Коляна Плав’юка зараз охоти розповідати не маю, а про те, як «мельниківці»-ОУН опікувалися дрібочкою красного вітчизняного письменства скажу.
Скажімо, Сергій Руденко, випускник київського журфаку не дасть мені збрехати, як ми, «совки», чекали тих, з-за «бугра», які навчать нас, совків-журналюг, полюбити Неньку, а в результаті, виявилося, що ми ось тутечки (за Іваном Багряним) і стали нинішньою силою. Слова!
Бандерівці ОУН ніколи не переймалися піїтами. «Мельниківці» ОУН хоч не з охотою, та трішки прислухалися і до Олега Ольжича, і до О. Теліги, а понад усе, видається мені, У. Самчука.
Звісно, працюючи у Фундації Ольжича, я в «польових дослідженнях українського сексу» наслухався з перших уст і про тих, і про тих. «Оунівців». І мені тута, в Кийові, нині ніяка Галіція не сміє заперечити: Міхновський із Середньої України власне є стяг Четвертого Універсалу.
Власне, я до міри вивчив історію і «бандерівців» і «мельникіців». А що стосується щирої правди, то «мельниківець» У. Самчук, а власне Тарас Бульба-Боровець – найкраще, що маємо з часів УПА.
За що я схиляюся до творчості великого Уласа Самчука.
Галіціє, помовч...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2023/07/18/145032.html
|
