З е-діаріуша «Моя найбільша війна»
Другу книгу трилогії лучанина Володимира Лиса «Вифлеєм» (Харків, «Фоліо», 2022) – роман «Вогонь» читав ще довше, аніж наскрізь мисленну першу, «Дитя», бо тепер сповільнювали око переважно знайомі життєві, історичні й літературні колізії минулого століття. Тематична інакшість книги, пов᾿язана з десятками доль представників європейської людності – від поліських хуторян до нащадків німецьких аристократів – в обставинах бойових дій чи підвоєнного проживання, не видавалася новизняною. Щоправда, з перших же сторінок оцінив стратегічні здібності автора, власне те, як вміло – і цілими розділами, і окремими сторінками – «гортає» він, конче з думою про людину, історію наразі найбільшої, Другої, світової бійні, що почалася 1939 року, коли відбулося й одразу «відкликане» взяття танкістами армії Гудеріана аж волинського Любиня. Серед блискучих конкретних стратегій романіста – олюднений його персонажами часопростір подій українсько-польського й українсько-єврейського співжиття, упівської відсічі гітлерівцям, геноциду поліських євреїв і, що особливо інтриґує, не позбавлене, скажу, ґетівського доторку життя в Німеччині родини фронтового танкіста-офіцера Генріха…
Це, вважаю, все ще стратегії певного відображення, або ж відтворення, хоча ключові в них епізоди небуденних стосунків представників різних національностей містять чимало ориґінального. Втім, моменти стратегічного творення властиві книзі теж від початку, і стосуються вони завжди світу жінок. О, наш автор – великий майстер зображення (термін, що мав би поєднувати літературні фотографію й малюнок) жіночих портретів і характерів. Його романні Яринки, Цилі, Бетті, Марії чи Ганни не просто «як живі», а всебічно привабливі; може тому, що не раз являють собою ідею чоловіка в позолоті жіночності. Ось непересічний приклад внутрішнього уподібнення статей: «Циля ж покладалася на нього [парубка Романа], бо думала, що чоловіки можуть знайти вихід із будь-якої скрути». Вершиною ж характеротворення у книзі є, безперечно, образ старої відлюдниці, відунки-травниці Насті, Якимихи, любові до котрої не витримало серце її чоловіка; котра, щоб не зрадити вже своєї любові до людей, порятувала юну Цилю від ґвалтівника й убивці поліцая, отруївши його. Тут на поверхні – персоналізована алюзія на героя відомого, талановито екранізованого давнішого роману письменника «Століття Якова», що виказує його глибинну схильність до зображення Шекспірівських пасіонаріїв. (То вбити людину, смертельного ворога іншої, людяної, людини – чи не є це покласти-згубити власну душу за друга, за своє друге «я»?)
Гадаю, вже завдяки «жіночим» творчим стратегіям автора, що здебільш колоритно розгортаються на селі, книгу «Вогонь» можна й варто полюбити.
Проте найвищого злету його стратегічне творення сягає не в «тілі» роману, яким є словесний еквівалент очевидно-чуттєвої реальності, а в обшарі романного «духа». Вдаюся до символіки й візуальної архетипіки твору, яка з хрестом «на покуті». Якщо у книзі «Дитя» (Палестина, свята і звичайна родини ет цетера) маємо наче вилонення хреста з людської долі, власне фатуму, затим і його апофеоз у прямостоянні з Розіп᾿ятим на ньому, то у книзі «Вогонь» хрест людської й цивілізаційної екзистенції, що упродовж століть перемагав нечистого, подано в новочассі чи не найбільших випробувань. Бачу його поземного на скривавлених плечах Європи, і передовсім України, яким судилося все-таки звестися самим і підняти хрест Божого покликання. Вбачаю його невидного у зболених словах селянки Марії: « – А раз прокинулася серед ночі […] й подумала: гірко мені на душі, на серце ніби хтось гирю важезну підвісив, та ще живу, дихаю… А чи Бог ще ж дихає? [письмівка моя – Б. С.] Може, він за гріхи наші світ цей покинув і до іншого подався… До ліпших людей… Бо ж яка то з людини подоба Божа, коли таке твориться…» І саме хрест, такий неоднозначний, найбільше лучить, воднораз і різнячи, дві перші книги роману-трилогії. І саме його світоглядне доосмислення й переосмислення, що проступає із текстових глибин, стало, як на мене, стратегічно важливою творчою перемогою автора.
Далі неважко визначити й найсуттєвішу життєву колізію хрестовипробних часів од романіста: між двома палючими вогнями – полум᾿ям війни і полум᾿ям кохання – опиняються всі основні персонажі твору; і те, як їм вдається пройти крізь перше, але зберегти, навіть ціною власного життя, друге,
робить їх правдивими героями. Не впевнений, що героями лише літературними, адже днями московити ракетували ті ж Луцьк і Ковель, під які понад вісім десятиліть тому підійшла гітлерівська танкова армія. Тож «Вогонь» Володимира Лиса – ще й спонука до разючого психологічно-історичного дежавю…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2022/10/29/111534.html
|
