Прем’єра та обговорення документального фільму «Ульяненко: без цензури» про єдиного офіційно забороненого письменника незалежної України відбулися в межах Літературної програми Книжкового Арсеналу 2021.
Фільм – першу спробу портрета українського митця на тлі 90-х і 2000-х років – побудовано в алгоритмі спогадів про Олеся Ульяненка людей, що добре його знали.
Мовці – письменницьке та журналістське плем’я різних поколінь (Михайло Бриних, Павло Вольвач, Ірина Ваннікова, Сергій Жадан, Світлана Поваляєва, Андрій Кокотюха, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Володимир Яворівський та ін.) промовляють у фільмі часом полярні речі.
Своєрідною «ниткою Аріадни», що згармонізовує контрастні думки і враження та увиразнює особистість анархіста й письменника Олеся Ульяненка, є у документальному фільмі коментарі літературознавця і літературного критика Михайла Слабошпицького. Оксиморонний дар Михайла Федотовича до поєднання непоєднуваного на рівні мистецтва став у пригоді й у фільмі про бунтаря Ульяненка.
Отож, історії присудження Шевченківської премії за роман «Сталінка» та судового процесу над романом «Жінка його мрії», намагання Олеся Ульяненка підірвати постсовковий літературний процес в Україні, поєднати велике кохання зі станом душі епатажного письменника та стилем життя богемця − ті акценти фільму, що сприяють «протиранню дзеркала» (за М. Слабошпицьким). Крізь павутину емоцій, політиканства, моралізаторства проступають своєрідні «квіти зла» Ульяненка − постать бодлерівського «блазня», покликаного на Голгофу творчості та розламування закостенілих традицій.
До слова, у вірші «Благословення», яким відкривається знаменита збірка «Квіти Зла» Шарля Бодлера, йдеться про трагічну долю поета в чужому та ворожому йому світі. І ці рядки французького поета із когорти «проклятих» є неймовірно суголосними з історією Олеся Ульяненка:
Коли з’являється Поет на цьому світі,
Його родителька від розпачу й журби
На Бога кидає прокльони ядовиті,
І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:
«Чом народила я цей поглум? Чи не краще
На світ спровадити гадюк ціле кубло?
Будь прокляте моє кохання негодяще
І лоно трепетне, що блазня зачало!..
…………………………….
…Та Ангел береже дитя! Росте хлопчина,
Хмеліє од весни і сонця юний дар,
П’янять його зірки і квіти, наче вина,
І в хлібі чує він амброзію й нектар.
Він з вітром грається, немов крило пташаче,
Співає радісно про муки на хресті,
І Дух, що йде за ним, тривожиться і плаче,
Бо знає наперед його шляхи в житті.
Поет! Він любить всіх, за те гіркої трути
Возлюблені йому щедротно подають,
І хочуть стогони з його душі добути,
І випробовують на ньому власну лють.
Вони з ретельністю підлотною і злою
До хліба і вина, призначених йому,
Домішують плювки з гидотною золою
І посміхаються, згубивши геть страму…
…………………………………
(Переклад з французької Дмитра Павличка)
Своєрідною метафорою до фільму в цілому виступає епізод з прилаштування меморіальної дошки до будівлі школи в місті Хоролі, де навчався Олесь Ульяненко. У процесі монтування дошки на стіні, просвердлювання СТІНИ(‼!) дрилем, змітання / протирання пороху з портрета неначе відсікається бруд, сміття, несуттєві деталі і проступає лик мученика, що поклав на алтар сучукрліту своє життя. І згодом долучився до когорти митців, інноваційність творчості яких була осягнута після усіх «синусоїд» життя – успіху, осяянь, розчарувань, драм і трагедій, судів, пліток, їхньої фізичної смерти (передовсім Бодлера, окремі вірші зі збірки «Квіти Зла» якого були заборонені 1857 р., а реабілітовані лише в наступному столітті, 1949 р.)
Вагомим внеском у відшуковування справжньої місії Олеся Ульяненка в українській культурі стали і документальне досліження «Ульяненко: без цензури», і праці професора Фелікса Штейнбука, який приєднався до презентації фільму, як і Мирослав Слабошпицький, онлайн.
В обговоренні фільму взяли участь творці фільму та його перші глядачі. Учасникам прем’єрного показу кінопортрет першого богемця сучукрліту видався достатньо об’єктивним, актуальним, виразним та емоційним.
Довідка
Зйомки фільму розпочалися 3 роки тому на тому-таки «Книжковому арсеналі», проходили в Києві, Хоролі та Лос-Анджелесі. У фільмі використано хронікальні архівні кадри з Ульяненком, що були зібрані протягом майже 10 років після смерті письменника.
Автором сценарію та продюсером фільму виступив відомий український кінорежисер Мирослав Слабошпицький («Плем’я»). Також у продюсерській команді – засновник документалістської групи «Вавілон 13», режисер Володимир Тихий («Брама», «Наші котики») та Ігор Савиченко (сопродюсер міжнародного проєкту «Пофарбоване пташеня»). Режисер Юлія Шашкова («Зима, що нас змінила», «Перша Сотня»). Виробництво здійснено за підтримки Держкіна України.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/kino/2021/06/25/143621.html
|
