Книжка Лесі Мудрак «Між жіночих звивин» — міжжанровий поезопрозовий експеримент, який дозволяє відкрити СЕБЕ по-новому.
Пройти 9 Дантових кіл і 12 обручів Андруховича, але все-таки вийти з них очищеною, щасливою людиною. У героїні знайдуть себе ті, що пройшли через розставання з близькою людиною. Лесю Мудрак із пів слова зрозуміє жінка, яка кохала «до торохкотіння порожнечі у середині її єства», «панічно боялася самотності, в яку по вуха вгрузала».
Часто чоловіки стверджують, що по-справжньому зрозуміти бажання жінки неможливо, а Леся Мудрак дала шанс зазирнути в сокровенне – душу. Поранену, самотню, покинуту… Далі вибір за вами. Хочете осягнути ті глибинні почуття, що змалювала мисткиня, — то чим швидше раджу придбати цю книжку. Схожого в українській літературі не було! Вона описала те, що кожна намагалася приховати в далеких закутках душі, бо ж зовні жінки сильні та незалежні! Ба ні, адже ми можемо відчувати себе непотрібною тінню. Часом нам «абсолютнопобарабану», а то кохаємо настільки сильно, що можемо до смерті заобіймати. Жінки здатні захлинатися одночасно від ненависті та незнищенного кохання, від бажання вбити чи вбитися, а потім знайти в собі сили йти далі, на зустріч щастю…
Художні засоби Лесі Мудрак настільки моторошні від завданої душевної травми, що дають змогу відчути страждання навіть через папір. Немов лавина з роздратованого вулкана, вивергалися почуття покинутої жінки, яка рухалася довгий час віссю безвиході. Але саме це ріднить героїню з читачами. Зізнайтеся собі: хіба ви не жили хоча б день «за виробленим сценарієм»? Жодних нових подій… Усе по-старому… Героїня усвідомлює, що досі приваблива, соковита, цікава, але це бачать тільки істинні поціновувачі — «колекціонери». А їх, на жаль, усе менше. Вона «кусала вуха подушки, збирала сльози у бретельки нічної сорочки, бо не відчувала тілесних зближень роками...», борсалася, «як рибина, що випала з пакета на сходах...». Жінку немов викинуло з виру життя після розлучення з близькою та коханою людиною. Вона рухалася за інерцією, а тепер відчуває себе загнаною в куток.
«Між жіночих звивин» — збірка, де ви не знайдете насичений непередбачуваними поворотами сюжет. Авторка прагнула акцентувати увагу на думках і почуттях жінок. Леся Мудрак настільки надає цьому значення, що виводить ідею у заголовок. Проте, кохання не єдина тема, яку порушує письменниця. Вона дуже тонко підмітила особливість літературних тусівок, яку намагаються замовчувати. Чому одних письменників підтримують, а інших — ні? Чи є обов’язки в авторів? Чому кожну творчу людину вважають егоцентричною та нарцистичною?
Леся Мудрак наголошує на тому, що світ повний ілюзорних образів. Досить прикидатися! Настав час віднайти себе справжню. Письменниця відводить простір для діалогу, говорить не тільки сама, а ще й хоче почути душевні болі іншої. У кожному розділі є місце, де читачі можуть написати власні думки та переживання, духовно очиститися, вивільнивши наболіле на папір.
У збірці є елементи постмодернізму та метамодернізму. Світ представлений неначе хаос, де людина — маленька вразлива піщинка. Тексти насичені посиланнями на інших авторів. Згадує Марію Матіос, Сімона де Бовуара, Шеймаса Гіні, Юрія Андруховича, Данте Аліг’єрі та інших. Леся Мудрак грається з мовою та формою, але головне — пише все від душі. Кожен рядок насичений роздумами на екзистенційні теми.
Мисткиня ділить збірку на частини, усе більше заглиблюючись у свої почуття. Не нагадує «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі, де він описав дев’ять кіл, що відповідали за людські гріхи? Кожен заголовок глибоко метафоричний і символічний: «Борсається, як рибина, але любить, бо занадто глибоко зайшло світло», «Вертайся у власну тінь — в її паперову суть. У обриси довгих кінцівок», «По воді розходяться кола так — як по мені розходяться почуття», «Відшукали мене між хрестів — не відхрестишся», «Тікає велетенський годинник», «Спілкуюся із браслетом: благаю, щоб він не повісився на зап’ясті», «Аорта твоєї долоні не замінить мені серця».
Епатаж, гра з читачами, форма, яка сама за себе говорить, глибоко психологічні міркування про наболіле, експерименти зі словами… Говорити та говорити, чим ця збірка вирізняється з-поміж інших. Тільки-но уявіть, що поезопрозові фрагменти – це пости з Фейсбуку! Мало? Мисткиня настільки по-новому подає слова в поезії, що відкривають приховані смисли лексики української мови. Ще? Якщо ви думаєте, що життя не існує після розлучення з людиною, яку кохали до кінчиків пальців, то однозначно раджу прочитати цю книжку. Дозвольте собі пройти все знову, але глянути на це з нового боку. Дайте своєму життю другий шанс, як це зробила Леся Мудрак.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2021/02/22/195628.html
|
