Олекса Ізарський. Зустрічі й Листи. Спогади. Рецензії / упоряд. Оксана Руднянин, Євген Баран. Івано-Франківськ: місто НВ. 2021. 328 с.
З нашим ставленням до української культурної спадщини, літературної зокрема, Олекса Ізарський-Мальченко (1919-2007) ще довго перебуватиме у ряді невідомих письменників. Навіть не забутих. Бо, аби перейти у статус «забутого», треба, аби тебе хоч трохи знали. І знали на материковій Україні.
Найбільше зробили для популяризації Олекси Ізарського полтавці Петро Ротач і Галина Киященко. Завдяки старанням останньої були підготовлені до друку романи Олекси Ізарського «Полтава», «Віктор і Ляля», «Столиця над Ізаром» та його Щоденники (дві останні є першодруками). Повністю романний цикл Олекси Ізарського «Хроніку життя Лисенків» (всіх 8 книг) в Україні так і не вийшов.
На перешкоді перевидання цього романного циклу стали не тільки економічні негаразди, а вони в Україні перманентні, але і українська повільність, байдужість і … регіональність. Ми поділили вивчення творчости українських письменників за регіонами (звідки вони родом або жили в якомусь конкретному регіоні, або були творчо і світоглядно повʼязані з ним). З одного боку – це правильно, але є письменники, які не зовсім виписуються в регіональний контекст, а їхня творчість виривається за його межі, тим більше, що всіх письменників ми вписуємо в історію української літератури, а відтак в історію літератури рідного краю.
Олекса Ізарський з 1944 року прожив в еміграції, Німеччина, а відтак США, де помер і похований, а творча спадщина передана у Київ (відділ рукописів і текстології Інституту літератури імені Шевченка НАН України) і Полтаву (Краєзнавчий музей ім.Василя Кричевського).
Дослідниця Оксана Руднянин дуже сумлінно підійшла до вивчення творчої спадщини письменника, ознайомилася з рідкісним рукописним матеріялом, зробила фотокопії, окремі зразки рукописного ілюстративного матеріялу можна побачити в запропонованій книзі.
Книга «Зустрічі й Листи», запланована Олексою Ізарським, розкриває цікаві штрихи до біографії відомих українських діячів культури, які вимушено опинилися в еміграції і високо тримали прапор духовности.
З тих матеріялів, підготовлених самим Ізарським, і тих, які додала Оксана Руднянин з архівів (зокрема й листи Олекси Ізарського до Уласа Самчука), і досі залишаються невідомими Володимир Міяковський, Остап Грицай (хоча й була про нього написана дисертація ще років двадцять тому Л.Прими). Бо доти, поки не буде видане хоча би вибране цих авторів – дослідника літератури Міяковського і письменника Грицая, вони залишатимуться знаними у вузьких колах спеціялістів.
Инчі імена цієї книжки (Михайло Орест, Ігор Костецький, Григорій Костюк, Улас Самчук) мають, здається кращу читацьку долю (особливо, Самчук), але також залишаються на маргінесі культурних зацікавлень. Це прояв нашої культурної обмежености, байдужости і відсутности стратегічного бачення розвитку національної культури. Так є, на жаль, але так не має бути. У це віримо.
Запропонована книжка має на меті віддати належне Олексі Ізарському, як одному із найцікавіших українських літераторів ХХ століття і авторові оригінальної спогадової форми. Що не тільки виправдовує, але робить книжку письменника значимою в українському духовому відродженні.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2021/02/12/214812.html
|
