Інтерв’ю Наталії Дев’ятко Ангеліні Гапотій.
Доброго дня, пані Наталю!
Нещодавно почала читати Ваші твори. Перша книжка з трилогії "Скарби Примарних островів" неймовірна, прочитала її на одному подиху. А друга ще неймовірніша. Спостерігаючи за розвитком подій, іноді навіть лік часу втрачала. Виклад тексту, на мою думку, дуже гарний. Завдяки великій кількості зворотів та описів, картинка у голові вимальовується надзвичайно точно. Ні на одну мить не пожалкувала, що взялася читати. Дякую Вам за вашу працю і можливість нею насолодитися!
Нині досліджую Вашу книгу і пишу наукову роботу.
Доброго дня, Ангеліно! Для автора дуже цікаво дізнатися, що за його творами пишуть наукову роботу, це неабияк надихає на творчість. Тому з радістю відповім на всі Ваші запитання.
Чому вирішили ввести у твір образ тварини як персонажа? (для мене це стало несподіванкою, але приємною, бо Пантера стала моєю улюбленицею, тому цікаво дізнатися думку автора).
Я теж дуже люблю цього персонажа. Вперше побачила цю тварину, коли вона тінню вистрибнула з темряви (саме цей момент згодом намалювала ілюстраторка Алла Марковська). Сцена появи Герди та її пантери така динамічна і загадкова, що мені стало дуже цікаво дізнатися більше про цю руду королеву і її пантеру. Хоча історія появи пантери у палаці королеви Аталя не розказана у самих "Скарбах Примарних островів", але це справді найщиріша і найвідданіша захисниця Герди. В якомусь сенсі пантера є символом її життя до того часу, поки вона вірна собі. Імовірно, саме тому пантера гине майже одразу, як Герда приймає пропозицію служити Імперії і зайняти високу посаду.
Які алюзії Ви використали у творі?
У мене зазвичай немає думки: ось візьму і впишу у твір якісь натяки чи алюзії. Здебільшого це відбувається саме собою, але чітко пов´язане з моїми переконаннями та світоглядом. У "Скарбах" більшість алюзій мають зв´язок із антиімперською тематикою. Боротьба вільного світу з Імперією, яку називають безіменною, бо вона своєю сірістю хоче затопити весь світ, символи цієї Імперії, які частково натякають на нашу історію... Наприклад, символом Імперії є зірка, і ми теж жили в країні, яка загарбувала собі все, до чого могла дотягнутися, а її символом теж була зірка. Хоча ці зірки відрізняються: у нашому світі зірка була червоною і п´ятикутною, а символ Імперії – багатопроменева зірка, яку носять як символ найвищої влади, вона зображена на печатках, розсип біло-сірих зірок можна побачити на прапорах Імперії.
Така увага саме до цього символу ще й зумовлена тим, що у магічному світі зірки освітлюють людські життя і напряму з ними пов´язані. Яскраві зірки, які заради заклять обманом зманюють з неба і нищать, – це зірки найяскравіших особистостей. Коли гине зірка, зникає і людина, що з нею пов´язана, і яскравих особистостей у світі меншає, імовірно, тому прапори Імперії і зірки на них видаються побляклими. Є там й інші алюзії на зв´язок двох імперій, як то блакитні ялини біля червоних стін імператорського палацу та площа перед ними.
Ці алюзії невипадкові, бо боротьба з імперським світоглядом усіма можливими засобами для мене відбувається не лише у книжках. Вважаю, щоб бути в нашому реальному світі вільною країною, нам багато чого треба подолати, і якщо це буде відбуватися і завдяки моїм творам, я буду тільки рада.
Чи складно Вам було як автору тримати в голові одночасно всі події та героїв сюжету? Цікаво, чи є прототипи у ваших героїв?
Кожен твір – це виклик для автора. І не має значення, наскільки багато там героїв, бо складність все одно десь проявиться, й у сюжеті, і в ідеях, і в психології. У "Скарбах" справді багато героїв, і мене деякий час непокоїло, чи будуть вони сприйматися читачами, бо на початку важко зорієнтуватися, хто буде головним, а хто другорядним. Але випадкових героїв у цій історії немає, як немає випадкових людей на піратському кораблі. Кожен важливий, кожен для чогось потрібен, але ступінь цієї важливості має певну залежність від того, наскільки сильною особистістю є персонаж. Чим він сильніший, тим важливіший, і тим більше про нього буде у творі. Щоправда, в реальному житті так само.
Прототипів у "Скарбах" немає. Я взагалі дуже рідко беру прототипи, якщо пишу фантастичний твір. А от в історичних, звісно, прототипів є багато.
Але зі "Скарбами" пов´язана цікава історія. Я почала працювати над книгою у 2006-му році, і вже у 2007-му чернетка була повністю готова. Перше видання відбулося у 2011-2012 рр. А тоді був Майдан і Революція Гідності, і мої книги потрапили бо Бібліотеки Майдану, я знаю, що їх читали, бо мені почали писати, часто з гумором, і щодо антиімперських ідей, і щодо головного героя твору – піратського капітана Яроша Сокола. Виявилося, що однією з важливих фігур Майдану був Дмитро Ярош на прізвисько Яструб – не те саме, але дуже близько. Мені досі не вірять, що ми не знайомі, а Дмитро не був прообразом Яроша, як "Правий Сектор" того часу та інші національні організації – прообразом Піратського братства у книзі.
Твір обростає своєю міфологією, хоча, щиро кажучи, так відбувається з моїми книгами не вперше.
Міфологія якого народу приваблює Вас найбільше? У тексті багато міфологічних образів, які з них зазнали авторської інтерпретації?
Якось так склалося, що для мене міфологія є нероздільною. Я багато читала ще до школи, й моїми улюбленими книгами тоді були товстелезні збірники неадаптованих народних казок. У тих казках також дуже гарно проявилася міфологія. Частину міфології я сприймаю як забуту історію, яка залишилася у метафоричному викладі, але це більше стосується інших моїх книг, наприклад, фантастичного роману "Чорний камінь" та подальших книг циклу, до якого він входить – "Там, за високим Небом". Там я робила ґрунтовну реконструкцію міфологій світу, і багато чого, що сталося на різних континентах, насправді складається у чітку систему або й у стрункий сюжет, що не може бути звичайним збігом і має досліджуватися не лише у літературі.
У "Скарбах" відображені уявлення, які приписують магічному світогляду. Майже вся магія та її сприйняття героями твору не вигадані, а інтерпретовані відповідно до прадавніх уявлень людства, що стосується і візуальних проявів, і глибинної суті, і навіть колористики. Для багатьох народів, якщо звертатися до найдавніших епох, ці уявлення спільні. Вже згадані уявлення про зірки та людські життя і долі (у нас, українців, до речі, теж таке є). Спільний для світу мотив сплетеної нитки людського життя, і цей образ у різних варіантах зустрічається у "Скарбах" неодноразово. Категорія Імені, що саме по собі є міфологічною (у давнього народу взагалі по кілька Імен, одне з яких написане вогнем і є втіленням їхньої суті, з якої вони й черпають свою могутність). Живі стихії, які поводяться як особистості, а також стихії, пов´язані з магією та суттю живого. Вогонь серця, без якого життя неможливе... І на противагу йому чорний вогонь, який має зовсім іншу природу, і саме тому прагне нищити живе і є основою найжахливіших заклять. У творі багато цього всього...
Щодо безпосередньо самих персонажів, то тут насамперед треба назвати Марен і Харуна. Навіть їхні імена по звучанню близькі до міфологічних образів. Марен у багато чому схожа на нашу Марену, хоча це суттєво переосмислений образ. А той, кого можна вважати міфологічним прообразом Харуна, ми знаємо здебільшого з давньогрецької міфології. Він зустрічається у міфологіях багатьох народів світу і всюди пов´язаний з водою та є посередником між світом живих та світом мертвих. Хоча замальовується як різна особистість.
Щойно розпочала знайомство із першою книгою, виникло питання: а звідки у Вас така обізнаність із морською тематикою? Море – це Ваша стихія? Але ж Ви – степовичка, поряд немає моря))) Чи це якась потаємна мрія? Чи джерело Вашого натхнення?
Я люблю море з дитинства. Іноді дні рахувала, коли знову туди поїду. Морська безмежність мене зачаровувала, магія цієї стихії залишила сильний слід у моєму серці. Майже у кожному з моїх творів, особливо якщо це повісті або романи, є море, і всюди воно чимось незвичайне, живе, але не завжди настільки прописане як особистість, як це є у "Скарбах". Хоча степ я теж люблю і він нерідко є в моїх творах, особливо в історичних.
А що стосується самої тематики... Все, пов´язане з морем, вітрильниками, морськими боями, мені довелося вивчити в процесі написання книги, щоб краще розуміти, що там відбувається. Бо на початку було дуже дивно почуватися, коли бачиш, наприклад, якусь деталь будови корабля, але зовсім не знаєш, як то воно називається і як працює. Звісно, така технічна інформація відображена у творі лише малою частиною, щоб не перевантажувати текст. А от морські баталії я малювала, щоб чітко розуміти, як який корабель рухається.
Чи важко було підібрати назву до всієї трилогії? Хотілося б почути Вашу думку стосовно підтексту назви трилогії.
Назва трилогії прийшла одразу, навіть коли я не знала, що там буде три книги. Це був один із моїх ключів до того світу. Це було схоже на шепіт моря, яке перекочує камінці, вночі це справді неймовірний звук, який відчуваєш всім єством. Цей шепіт кличе, обіцяє пригоди, небезпеки, таємниці, йому майже неможливо протистояти... І я не встояла перед магією цього голосу. Цікаво, що й у перекладі іншим мовами це відчуття, коли промовляєш назву книги, зберігається.
Хоча я не знала, що саме сховане на Примарних островах, де вони знаходяться, чому мають таку назву і коли головні герої туди доберуться, але якщо вся книга так називається, то це має бути напрочуд важливо, і про те автору треба якомога швидше дізнатися. Можна сказати, що назва була моїм додатковим стимулом розповідати цю історію швидше.
А який Ваш улюблений образ у всіх книгах? Цікаво, чи єсть нотки автобіографізму у творі? Припускаю, декодування окремих епізодів просто неможливе, бо це в компетенції лише автора.
Це дуже складне питання, на яке мені буде важко відповісти. Я люблю всіх своїх героїв, і всі вони мені цікаві, бо кожен із них є особливим, кожний розкривається для мене поступово.
Я дуже люблю Ричарда, бо я його розумію, і це був перший образ, який у "Скарбах" найшвидше мені відкрився, бо той же Ярош Сокіл тривалий час залишався для мене загадкою. Потім, звісно, я зрозуміла, чому так: в його житті було багато трагічних подій, про які і в реальному світі мало хто волів би згадувати. Я люблю Роксану, і вона найбільше схожа на мене, бо в її віці, та й пізніше, я була за вдачею і поведінкою майже така сама, хоча в деяких поглядах на життя ми відрізняємося, і чим далі, тим краще видно цю відмінністю. Мені психологічно близька Софія, але це вже дорослий образ, вона спокійніша, та це лише так здається, бо пристрасті були в її житті, в вона може бути дуже емоційною.
Мені надзвичайно цікавий міністр Феофан, який спочатку сприймався мною як одна з імперських фігур, що виконує відведену йому системою роль, а от коли я дізналася, про що він насправді думає і що відчуває, то часом навіть ставала на його бік і співпереживала. Звісно, образ Радника Імператора, якого ще називають Химерою. Це дуже неоднозначна постать. Він теж розкривався для мене поступово, і не лише в межах цієї трилогії. Наразі я знаю його справжнє Ім´я і багато про його минуле ще до тих часів, коли була створена Імперія. Про дещо з того є й у "Скарбах", але ближче до кінця цієї історії. І багато що буде для читачів несподіванкою, хоча й цілком логічною.
Чи погоджуєтеся Ви із твердженням, що метафоричність – це провідна риса заголовків Вашої трилогії, окраса й індивідуальна ознака авторського мислення?
Не думала про те, можливо, всі ці назви є у творі саме тому, що я так мислю, кодуючи в метафорах додаткову важливу інформацію. Іноді це відбувається свідомо, іноді підсвідомо.
Назви розділів з´явилися у "Скарбах" в процесі роботи над твором, коли вже значна частина тексту була написана. Хоча у деяких інших книгах назви розділів з´являються безпосередньо під час написання розділу або одразу після його завершення.
Для мене важливо не просто писати історію, а надавати їй певної форми, закріплювати її ритм, визначати певні періоди, і назви розділів у тому дуже допомагають. Кожен розділ – це окрема історія, зі своїм ритмом, структурою, зав´язкою, розвитком подій та кульмінацією, і тому вони мають свої важливі назви. Всі розділи різні, і підхід до називання також буде різний: десь назва допомагає одразу відчути атмосферу, десь є загадкою, яка буде розгадана у самому тексті розділу, а деякі назви можуть бути психологічними пастками для читачів, коли, читаючи назву, думаєш про одне, а насправді там закодоване зовсім інше, про що дізнаєшся, лише прочитавши сам розділ.
Завдяки назвам розділи великого твору, на мою думку, дуже схожі на намистини, які нанизуються на сюжетну нитку. Хоча часом я сприймаю твори як ткане полотно зі складним візерунком, коли нитки видно, а тоді вони ховаються, але не рвуться, щоб згодом знову з´явитися у візерунку. І таких кольорових ниток дуже багато. Так з усім: з образами, сюжетними лініями, натяками, алюзіями, метафорами, і це надає творам глибини і складності справжнього життя.
Дякую Вам за цікаву розмову!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2021/01/10/120054.html
|
