Мочкодан І. П. КругОгляд: поезії. Івано-Франківськ: Місто НВ. 2020.
У сучасному руслі нетривкої змінності множин існуючих світоглядів, твердість думки та стійка непохитність помислів, як художніх, так і життєвих, – чи не визначальні критерії якісної літературної позиції.. Інформаційна безодня, що маніпулює поняттями «свободи», «відкритості», «вседозволеності», поглинає первинну чистоту людської сутності, з кожним наступним кроком встановлюючи щодо літератури й мистецтва диктат псевдокритеріїв популярності, натомість бракує критеріїв справжності. Надмірність форми компенсує нестачу змісту, надмірність вигадок – нестачу знань, надмірність алюзій – нестачу власного голосу. У таких хибних концепціях взаємозамінності, щоб бути справжнім, залишається єдиний та беззаперечний орієнтир етичної та естетичної вартості написаного – істинність. Про істинне, вічне, і таке, що не потребує формальних хованок, читаємо у віршах Ігоря Мочкодана, що входять до його поетичної збірки «КругОгляд».
За змістом вірші формують чотири своєрідні тематичні блоки-цикли, в ідейному центрі кожного з яких – людина в межах певної світоглядної (іноді гармонійної, часом – неприйнятної) паралелі: «Вірші з поїзда (чужий Париж)» (людина – простір), «кругОгляд» (людина – світ), «Інфіковані киснем» (людина – природа), «Мрії (коротка прогулянка ніжністю навпроти одного сузір’я)» (людина – людина).
Перший блок поезій, написаний автором у Парижі, зумовлює присутність у ньому мотивів вічного шляху, дороги (Хтось з ранцем за плечима щодня рушає в подорож; Де той край – невідомо/ То варто іти/ Бо йдучи ти живеш; Серце стукає в такт холодного поїзда/ Що везе кілька сотень гарячих сердець; Мені ж залишається поїзд/ Набитий мішками турбот/ І станцій примхливих без ліку/ Й далекий з вікна горизонт); екзистенційного часоплину, що стирає сліди на землі, назавжди залишаючи сліди в серці (Скільки світів проминуло за склом/ Скільки безодней пірнуло у душу; Море нових незбагненних світів –/ Бачити їх не дозволять могили); онтологічної туги в боротьбі опозицій «свого» та «чужого» і прагнення пошуку, а відтак возз’єднання «свого» та «свого», людської душевної вразливості та минущості (Я упав і не хочу вставати/ дихати киснем окислих сердець/кожен день рахувати забруднені дати/ й червоним писати слово «кінець»).
Цикл «КругОгляд» невеличкий (всього 7 сторінок), однак концептуально місткий: рефлексії на теми природи, балансу між творчістю та тенетами буденності, мрій та реальності, одвічних пошуків відповідей на риторичні запитання. Цим віршам притаманна щільність вислову, парадоксальність; вони дещо нагадують форми орієнтальної строфіки із заданою філософською аксіомою та афористичною «силою» кінцевих рядків (Шукай завжди когось чи щось/ Лиш не кажи «Знайшов!»/ Бо хтось чи щось припинить і тебе шукати…; пара закоханих круків щасливо сховалась за обрій/ вони як і лебеді гожі/ та людям більше біле до снаги).
Верлібрам із циклу «Інфіковані киснем» притаманна світоглядно-художня констатація, яка настільки влучна і доречна, що не виникає бажання, та й, зрештою, аргументів аби з нею сперечатися. Хотілось би виокремити серед цих поетичних візій осінній підцикл, що найбільш увиразнено демонструє інтонаційну авторську настроєвість – ностальгійну, дещо елегійно сумовиту, приречену до самотності (Складає осінь трепетні молитви/ і листя жде свій судний день/ а ми мов клавіші у доказах чогось залипли/ не знати перед ким і невідомо де; Ти знову сам – слабуєш на одну недугу/ якою заражає листопад/ Десь за вікном ранково-вечоровим кругом).
«Мрії» (коротка прогулянка ніжністю навпроти одного сузір’я)» – завершальний цикл збірки «КругОгляд». Це романтичні суб’єктивні ремінісценції, максимальний емоційний рівень яких знаходиться на межі перетину образів «Я» – «Ти» (З тобою ми мов спалахи на сонці –/ короткі миті сірого життя/ що вміють розуміти світло мовчки/ і цілий світ знаходити навпроти ув очах…; Твій голос тік джерельною водою/ крізь серце аж до спраглої душі).
Художню самодостатність віршів Ігоря Мочкодана визначають рефлексії пережитого досвіду та його закономірна повторюваність у потоці вічних пошуків любові, душевного прихистку, гармонійної емоційної рівноваги, філологічно грамотна стилістика, світоглядний детермінізм і простота форми, обрамлені Оккамовим лезом, що не потребують безлічі інтерпретацій та безпідставних припущень, натомість знаходять відголос у точці відліку будь-яких поривань – серці.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/10/23/103550.html
|
