Наталія Дев’ятко. Скарби Примарних островів. Книга 1. Карта і компас: роман. Харків: Мачулин, 2020. - 376 с.
Це книга-подорож у світ, де пірати ходять на розумних кораблях, Імператор бажає підкорити всі землі, а давні блукають віками, споглядаючи за людством. Світ, де Море має волю й прислухається до прохань тих, хто звертається до нього. Де останній піратський корабель із чорними вітрилами лине назустріч пригодам, а люди, що зібралися на тому борту в пошуках скарбів, здатні перевернути усталений світ. Книга-подорож крізь світи, крізь час і простір, повз привидів минулого й майбутнього.
Закінчимо з ліричним вступом і пришвартуємося до порту. Це молодіжна проза, але вік читачів особисто я визначати не беруся. Книга непроста для сприйняття завдяки поетичній авторській мові, повній метафор та образності, і водночас чарує своїми таємничими персонажами й химерним світом. Читач підіймається на борт корабля, нічого не знаючи про його команду, але пізнає поступово, з дрібних деталей збирає картинку. Кожний, хто приєднується до піратського капітана Яроша Сокола для пошуку скарбів, насправді шукає дещо інше. Сам же обіцяний приз видається мені символом того, що є для людини цінним, того, що насправді бажаєш отримати понад усе. І коли персонажі полишають корабель, знайшовши те, що для них важливіше за пригоди на кораблі під чорними вітрилами, я міркую, чого ж шукають ті, хто на ньому залишаються? У всіх є свої секрети. У всіх є минуле, сховане під покровом темної ночі чи страшного прокляття, є майбутнє, зіткане зі стежок, які вони виберуть. Куди ці стежки приведуть? До звірячого міста? Під крила Імператорського радника? На Тортугу? До мертвого міста? До світу, в якому існує метро? Чи до площі із чотирма чорними статуями?
Книга написана в пригодницькому жанрі, проте її важко назвати суто розважальною. Читач досліджує образи й світ разом із автором, розмірковує над вчинками персонажів, шукає глибини протистояння Моря та Імперії. Текст насичений деталями, які можна легко пропустити, якщо читати по діагоналі й загубити нитку оповіді. Велика кількість персонажів, які з’являються на самому початку книги, коли подорож лише маячить попереду, а команда тільки збирається, бентежать читача, котрий намагається всіх їх одразу запам’ятати. Зав’язка історії ніби є, а з іншого боку, читача кидають у вир подій, де він мало що розуміє. Структурі бракує сеттінгу, але це компенсується психологізацією персонажів, символізмом образів та ефективним методом занурення.
Історія балансує на межі літератури й кінематографу. Сцени змістовні, проте часто не мають конкретики в подіях: читач бачить лише схематично зображені фігури на шаховій дошці. Як вони рухаються – інколи не вловити, а інколи потрібно самостійно провести паралелі й здогадатися. Я вбачаю тут перехід від класичної літератури з надмірною описовістю до кінематографічної літератури з акцентом на персонажеві. І цей симбіоз, на диво, гармонійний. Я не маю з чим порівнювати цю книгу, вона неповторна за своєю структурою та манерою оповіді. Книга-подорож, в якій живеш і мандруєш разом із автором та його персонажами.
Читачу, ти теж шукаєш свої скарби. Але чи маєш ти достатньо волі, впертості й снаги, щоб сісти на піратський корабель? Чи плескотить у твоїх очах море? Чи ризикнеш відкинути свою порожнечу й повернутися назустріч невідомості, щоб пізнати і, цілком можливо, навіть змінити світ?)
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/09/30/220923.html
|
