Буквоїд

День незалежності продемонстрував дві реальності України

27.08.20 00:08 / Deutsche WElle
Навчити "правильно любити Батьківщину" неможливо, це програшний підхід - і загалом звучить як невдала методична заготовка для уроків патріотичного виховання.
Бо немає правильної або ж неправильної любові, а кожна та кожен вирішує це для себе - будь то "проста домогосподарка" або ж президент. Тут навіть не йдеться про "червоні лінії", все будується виключно на внутрішньому змісті людини, цінностях, зчитуванні та розумінні символів. Кіч на Софійській площі Якщо минулорічна офіційна церемонія відзначення Дня незалежності була пафосна і гламурна, перевага надавалася телевізійній картинці, то цього року бал правив кіч. Власне, кіч є улюбленим народним жанром, ледь не кожна міжміська маршрутка є прекрасним зразком - візуальним, сценічним, мовним, музичним - того, що відбувалося 24 серпня на Софійській площі у Києві. Але питання навіть не в тому, чи погоджуємося ми з тим, що наша країна виглядає як маршрутка, бо ж подекуди - виглядає, і нам потрібно їхати - отже, ми їдемо. Важливішим питанням є те, чи саме такий образ є змістовним, візійним образом майбутнього, якого ми прагнемо? І чи не варто прагнути змін? Очевидно, нічого страшного немає в тому, що комусь подобаються "шльопки" і зайчики Вєрки Сердючки, а хтось надає перевагу патріотичним пісням та ході ветеранських рухів. Але коли все це переходить у публічну площину, складається цікава картина. Картина, де одним небайдуже і болить, а іншим із різних причин ніби все одно. Бо таке враження, що неважливо, куди людей запросили - на похорон чи на весілля, вони так чи інакше прийшли випити і погоцати. Де проходить розподіл? Лінії розподілу унаочнені. Попри постійні спроби миролюбної й об´єднувальної риторики президента, щоразу ми бачимо дві різні реальності України. І в цьому немає нічого об´єднувального. Це навіть не питання політичного вибору - хто за кого голосував, це питання відчуття змістовності країни, розуміння ціни і цінності незалежності. Об´єднувальна риторика Зеленського трохи нагадує риторику "міжкрапельного" Леоніда Кравчука, який на питання активістів у 1990-х роки про те, скільки ще різні інституції продовжуватимуть носити комуністичні імена, відповідав, мовляв, а побудуйте поряд щось, назване патріотичним іменем, і хай воно так поки постоїть. Не "постоїть" воно так, поки є наживо окуповані території, поки є країна-агресорка, поки президент України, подобається йому це чи ні, є головнокомандувачем незалежної європейської держави, яку щодня позбавляють територіальної цілісності. Цікаво, що президент намагається апелювати до людини, яка є "творцем", а не "телеглядачем". Утім, робить він це абсолютно в телевізійному форматі. І продовжує нести образу - як на попередників, так і на тих, хто попередників підтримав на президентських і парламентських виборах, що дисонує з темою миролюбності. Зеленський на політичній сцені Коли опиняєшся на політичній сцені - на відміну від сцени естрадної, телевізійної чи театральної, на дійства яких люди купляють квитки, бо є прихильниками таланту та жанру, - глядацькою аудиторію є усі громадяни країни, а квитком є податок. Тому треба бути готовим до різних оцінок, питань або вражень і відповідати за свої слова та вчинки чи хоча би поміркувати про це. Святкування Дня незалежності дуже нагадало хрестоматійну сцену іменин Секлети у кінострічці "За двома зайцями", де Свирид Петрович Голохвастов повертається на камеру і каже: "Люблю безобразію!" Президент може любити будь-яку "безобразію", але доречніше, щоб це відбувалося у приватному форматі, а не стосувалося офіційного святкування Дня незалежності країни.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2020/08/27/000800.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.