Буквоїд

Слово – твердая криця

05.06.20 03:18 / Левко Різник
Просвітлені голоси: Антологія патріотичної поезії – 4. Підготовка текстів, упорядкування, загальна редакція -- Олесь Дяк. – Дрогобич: Коло, 2020. – 264 с. (Серія «Бібліотека Премії»).
                                                                                   Святую правду возвістить!                                                                                                       Тарас Шевченко                                                                                                                 («Пророк»)         Патріотизм – це пристрасть і чеснота. Тому важливо проявляти чесноту патріотизму в ореолі гармонічного чуттєвого тонусу, -- якщо йдеться про поезію. На бунтівливих демонстраціях, де якраз доречна голосиста риторика, пристрасті можуть і зашкалювати. В поезії ж має панувати міра й навіть скромна самоіронія, щирість – аж до вдаваної простоти, – як то в поезії Івана Франка «Сідоглавому»:          Ти, брате, любиш Русь,          Як дім, воли, корови,--          Я ж не люблю її          З надмірної любови.        Знаменитий каламбур поета, який своєю невтомною працею виявляв аж наче надмір патріотизму… і ні слова з декларативних гасел.      Суспільне життя в Україні періоду відстоювання і захисту держави від агресивних зазіхань Росії породжує певні додаткові нюанси у вимогах до поезії саме в українській літературі, а особливо – поезії з патріотичними мотивами. Відносний мир на більшості території держави в якійсь мірі відволікає маси людей від жорсткої і страшної реальности на фронтах. А поет має своїм творчим нервом відчувати ширше й глибше… усі прояви війни, як фронтальні, де «ревуть гармати», так і  приховані, віртуальні. Адже відкрита війна з регулярними російськими військами та їхніми бандитськими угрупованнями – це лиш невелика, видима частина всієї панорами наступу агресора, де на теренах ідеологічних, політичних, віртуальних калічать душі українців.   У таких умовах і поезія  українських майстрів слова повинна виявляти певні особливості, що притаманні тільки їй, твореній на полі бою. Ось як в Оксани Бігун: Тату, де оте радіо,      що на Миколая            тобі подарувала? Може, ти в небі       слухаєш станцію Свобода? Скажи, глушать?   Чи й там російські батюшки                                заправляють?   А чуєш, прийняли томос, тепер РПЦ – офіційна тюрма неканонічної брехні. Дарма. Путін заперечує.   Уявляєш, той, хто над козаками сміявся, Україну повією називав, ото він тепер – президент. --------------------------------------- Тату, де наш прапор?       Модерно, сміливо, свіжо, доречно – і в святій простоті наближено до конкретики сьогодення. Такий «модерн» наче дивує… але більше радує, бо передає отим несподіваним дивом поетичного винаходу патріотизм сердечний.                   З цікавинкою сприймаємо і поезію Миколи Савчука, поета відносно старших літ, з Хмельниччини. Повернутого своїм творчим лицем до традиції. Проте нові часи – владні, й від їхньої влади поетові не вберегтись.    Ритміка його вірша  настільки стрімка й доладна, що в читача ноги мимоволі відбивають такти, і в душі він стрімголов пускається у танець. І це не «етнографія», не давнина… забута…        Сяють гори спозарання        Величаві ладні, зграбні.        Я несусь життям арканним        Крок – за діда! Крок – за бабу!     Оце ж «арканне» життя нині щодня потрясає українським суспільством і кличе єднатися українцям у «родинному аркані», аби відважно стати, взявшись за руки, проти агресії. Микола Савчук не стрибнув у карколомну метафорику, зате його поезії не бракує сили духу. Як от у вірші «Захиснику Вітчизни»:           Тут все. Ти – син своїх земель.           Вкраїна тут. І мати, і кохана.           І кожна найрідніша паралель,           І батьківські святі меридіани.       Ольга Яворська досі не вписалася у крутий «модерн». І Богу дякувати! Письменниця чітко усвідомлює, що літературна творчість – це надзвичайно відповідальна царина інтелектуальної праці. Це не забава, не «вбивання» вільного часу з нудьги, не гонитва за пустодзвонною славою епігонно-модного «генія»… Поважний творчий доробок у поезії і прозі засвідчує, що Ольга Яворська чітко усвідомлює мету своїх творчих змагань, у чиї душі сіє живі зерна естетики, думки, філософії, любові до людей і України, де повинно вирости відповідне жниво.                Ми вічні прочани, заручники смерті й тривоги,          Невольники часу, раби нездійсненних бажань!          Шукаємо істин , хапаючись серцем за Бога,          Живемо в надії й у вирі кривавих змагань.         -------------------------------------------------------------------        «Брати» московити снарядами нас пригощають,        Оманлива дійсність окутує люттю і злом,        Та згине антихрист, і Янголи в сурми заграють,        Господь Україну прикриє Небесним крилом.           Назар Данчишин  - з молодих. Проте за творчим почерком – творча особистість цілком сформована, інтелектуально багата, самодостатня. Він вільно почувається у сучасних поетичних формах, світоглядно в українському дискурсі й не вдає «світову людину», а відверто подає себе українським патріотом. І коли поет у вірші «Історія в чорному» пише в формі верлібру:          ці кривомовні вчителі слабкодухости          ці будівничі дегенератства          сьогодні від рання стоять у черзі          по стріли ціянистого калію          якими стрілятимуть у стяги Вітчизни          у голоси Івасюка Білозіра Сліпака  --то читач переконується, що в українській літературі сьогодні є істинний майстер слова – і, дай Боже, щоби він не загубився у журналістиці, науці чи розмаїтих онлайн-проєктах, до яких причетний.          З Івано-Франківщини подала голос Надія Дичка – і досить відсортований, чистий, щирий; гідний голос як продовження повстанської поезії своїх духовних попередників.               Дме ураган – мов пробує терпіння               в дерев, дахів, у звірів, і в людей:               ану чи є у нас міцне коріння?               Ану чи вирве віру із грудей?        Емоційно-чуттєво й виважено-мудро Надія Дичка веде докладне проникнення у душі, в свідомість українців, щоби довідатися про відповідь на ті питання, що історично стоять перед українцями від часу до часу.  Щоправда, в поезіях чимало щему, відчаю. І наче – куди діватись, якщо йде війна...            Твій ювілей, Кобзарю, ми стрічаємо            плачами над могилами синів…      Очевидно, авторці у віршах належалося би виправити гіркі перекоси. Але Надія Дичка має ще достатньо творчих сил і таланту, щоб гідно включитися в цей процес.      До цього закликає давній борець з «комуною» і нинішній оптиміст Левко Воловець.             Не впасти б у відчай із болю й розпуки,             Не скласти б у горі знетямлених рук.             Бо що нам поможуть заламані руки             В жорстокому світі страждань і розлук?      На характер поезії Левка Воловця наклало відбиток те, що він за природою – педагог, літературознавець, власне людина мисленного діяння, де переважає «раціо», а чуттєве сприйняття світу наче на другому плані.  Тому в його поетичній творчості доволі відчутний струмінь дидактичний – у формі не пристрасний пошуком, зате мовно, образно в майстерні традиційного віршування стоїть твердо й похвально. Може хтось із зомбованих «модерном» закидатимуть йому дидактизм як щось негативне. Це – марно, бо його поезія має творчу завершеність, має конкретного читача й служить естетичному вихованню відповідного суспільного прошарку. Поет Воловець теж ставить «одвічні питання»: « І за що нас доля так постійно мучить?» -- однак твердо вірить:           Нам прослались до щастя дороги,           Що не зникнуть ніколи в імлі.        А Юрій Хмелевський якраз із тих поетів, яких насамперед втягує у поетичне горно українська героїка, героїка незламної у віках боротьби за Україну, за її волю.  У баладному триптиху «Спрага» звучить прослава Героїв Крут, Базару, Гуляйполя, «Кобзаря», Петлюри, Бандери, прокляття агресору  в циклі «Гроза 2014 року»:          Бандера, і Петлюра, і Мазепа –          Як тяжко ви вертаєте до нас,         Мов прапор, символ, доля і прикмета,        Що ще настане України час! Це поезія прямолінійної рефлексії, метою творчою якої є ритмізованим словом зреагувати на суспільний процес і заторкнути приспані душевні струни обивателя. Ану ж!.. І ряди свідомих українців поповнять лави супротиву засилля «п’ятої колони» Кремля!       А ось рішуче встрибує в літературу в часи «цифрової» епохи Микола Істин з Івано-Франківська – з поетичним лицем чисто европейським, без будь-яких ознак української ямбічної культури, зате з українським патріотичним майданним настроєм. Та мало цього, погрожує збагатити світовий дискурс якраз заснованим ним же новітнім напрямом в літературі під назвою «некстмодернізм». Богу дякувати, що винахідник недалеко втік від сучасної европейської віршотворчої моди, а висловлює свої поетичні візії банальною мовою канцелярської риторики. З художнього лишається тільки певна ритмічна структура, місцями рима…            Відкидаю корумпований ідеологізм…           і створюю некстмодернізм,          як іншу літературу,         нову культуру,         як нішу –        свободи і правди       для світобудов       безмежжя добра народів       і особистості..              Одначе, попри всі полемічні заміти,  визнаємо рацію за Миколою Істином, позаяк його поезія пронизана духом «Майдану», пахне смаленими шинами, їй близька «правда і свобода» України.        Поезія Ігоря Гургули  спершу привертає увагу своєю оригінальністю. Поет не витрачає енергії на пошуки формальних див. Обрав собі верлібр свого ж заснування.  Той вірш спокійно тече, як тиха річечка поміж високих берегів. Там, за берегами, світ повен експериментальних творінь небесного Творця. А річечка пливе, пливе… Не голосно, ритмічно: рима – чоловіча, рима – жіноча… Без будь-яких модифікацій,  декларацій і пафосу, з помірною дозою художніх троп, -- мов ті мантри буддійського монаха, що ведуть до «просвітлення», відтак і в нірвану…  Ліричний герой вірша висловлює наче й прості та відомі сентенції, але вони   через створений настрій формою вірша виголошують щось дуже важливе...           Краю           Твоя я маленька           Пилинка           З серця у мене колись          Проросте          Вдячності мрійна          Зелена          Билинка    Любов до рідного дому – до України – проста смислова категорія, а який огром чеснотного змісту вона таїть у собі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/06/05/031801.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.