Війна досі є. І вона не десь там –на іншій планеті чи в паралельному Всесвіті, а тут, зовсім поруч. І це має лякати. Ось про що збірка оповідань Влада Сорда «Безодня».
Відчувається різниця між написанням творів про АТО пасивним спостерігачем та безпосереднім учасником. «Безодня» – не повчання та не ода патріотизму, а розповідь про те, що війна робить із людиною. Тут із військових не роблять героїв, але, пропустивши ці історії через себе, ти їх вже по-іншому не назвеш. Збірка – не вигадка, і це лякає найбільше. Навіть елементи містики ні на секунду не змушують сумніватися в правдивості написаного. Це книжка не для прихильників «легкого» чтива на вечір. Треба бути готовим, що від першої сторінки й до кінця ти – учасник усього, що реально відбувається на Сході. Жорстокість, кров, холод, біль, вбивства, життя під постійним прицілом смерті. На додачу – воскресіння з мертвих, перевертні та моторошні голоси з минулого. Містичні елементи дуже вдало вплетені в сюжет, вони лише підкреслюють те відчуття страху та невизначеності.
Особливої уваги заслуговує мова персонажів. Так, текст переповнений суржиком та нецензурною лексикою, що аж ніяк не полегшує його прочитання. Та, з іншого боку, хіба чоловіки чи хлопці, які роками живуть у неймовірно складних умовах, щодня втрачають своїх побратимів і моляться, щоб лише дожити до завтра, можуть говорити чистою літературною українською? Питання швидше до передачі російської українськими літерами. Можливо, автор свідомо відмовився від мови загарбників або, у деяких випадках, така «ламана» російська звучить устами не дуже розумово розвинених сепаратистів. Ніби все логічно, але все ж, є репліки, які дуже важко читати через передозування такою «мовою».
Під час прочитання кожного оповідання виникає бажання швидше дійти до кінця, дізнатись, що ж там насправді сталося чи як це все закінчиться. Автор залишає своєрідний «відкритий» фінал, але в таких історіях не дуже хочеться додумувати продовження. Розповіді насичені військовими термінами, що трохи ускладнює читання для людини, яка не знається на цьому. Та це також змушує тебе пірнути з головою в таку, на щастя, тобі не відому реальність.
«Безодня» – книжка для тих, кому мало чути лише кількість загиблих по телевізору, хто готовий побачити ту дійсність, яку Україна бачить уже сім років. Це українська історія без прикрас та фальші очима того, хто її творить. І, що найголовніше, усі оповідання, хай якими страшними й кривавими вони б не були, та все ж зберігають у собі віру в перемогу та краще майбутнє. Бо, по суті, лише оця надія гріє серця тих невигаданих персонажів, які зараз захищають нашу державу.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/05/11/030002.html
|
