Буквоїд

4 непрості книжки, після читання яких дихається легше

Інформаційний простір змушує затамувати подих в очікуванні гарних новин. Але задля власного психічного здоров’я відмовтесь від читання усього, що викликає паніку й поганий настрій, натомість візьміть з полиці гарну книгу, з якою зможете заспокоїтися і перевести дух.
«Психологічна травма та шлях до видужання», Джудіт Герман   Якщо переживаєте чи пережили психологічну травму, насилля будь-якого характеру, повернулись із зони бойових дій – після прочитання цієї книги вам дихатиметься легше.

Карантин не тільки змусив сидіти по домівках, а й приділити увагу тому, на що давно не вистачало часу. Хтось занурився у генеральне прибирання, хтось в опанування нового рівня іноземної мови, а у когось занадто прискіпливий етап пошуку відповіді на запитання «Чому це зі мною сталося?». Якщо вам «пощастило» потрапити до останньої групи, то варто прочитати книгу Джудіт Герман – професорки Гарвардського університету, яка спеціалізується на терапії жертв насилля. Двадцять років авторка досліджувала причини насилля (сексуального, у родині) та працювала з його жертвами, а також з ветеранами бойових дій і тими, хто пережив політичний терор.   Видання розділене на дві частини. Перша дозволяє ознайомитись з історією досліджень психологічної травми, симптомами посттравматичного стресового розладу, ув’язнення та впливу стану жаху на людей. Друга частина про способи лікування, які складаються із трьох стадій – встановлення безпеки, пам´ять і оплакування, відновлення зв’язків із повсякденним життям. «Дорога святого Якова», Дзвінка Матіяш   Якщо давно плануєте щось грандіозне і дух перехоплює від того, чи зможете це втілити у життя. «Було б дивно, якби я пройшла цей шлях і не написала книгу», – розповідала Дзвінка Матіяш під час презентації видання. І наскільки ж круто, що ця книга все ж з’явилась – чудовий мотиватор, який запевняє у реальності будь-якої мрії. Авторка давно мріяла пройти легендарний паломницький шлях святого Якова, який популярний ще з часів Середньовіччя. У 2013 році їй вдалося зробити це разом зі своїм чоловіком Євгеном. Сорок днів вони пішки йшли 900 кілометрів з рюкзаками на спині через всю Іспанію в місто Сантьяґо-де-Компостела і до мису Фіністерре – Кінець Землі.   Дзвінка написала книгу у форматі щоденника – він вийшов відвертим (інколи занадто) й дуже цікавим. Авторка дала відповідь на найчастіші запитання, які стосуються безпосередньо паломництва. Скажімо, як підготуватись до поїздки (фізично, емоційно, фінансово), де паломники ночують та чим харчуються, скільки кілометрів проходять щоденно тощо. Розповіла Дзвінка і про те, від чого втомлювалася і плакала, чому дивувалася, долаючи шлях святого Якова. У книзі багато історій людей, які зустрічалися по дорозі. Після прочитання залишається приємний післясмак, світло в душі й бажання зробити щось грандіозне!   «Троянди за колючкою», Ірина Агапєєва   Якщо думаєте, що «ось це зі мною точно не трапиться», і впевнено набираєте повітря у груди. У 18 років Ірина потрапила за ґрати у Сімферополі. Вона навчалась в інституті, планувала стати філологинею, але у 1999 році її разом із братом звинуватили у заподіянні тілесних ушкоджень правоохоронцям УБОЗ. У слідчому ізоляторі Сімферополя дівчина провела близько року. А через 18 років після виходу на свободу написала автобіографічну книгу, яку називає антидепресантом. «Вона допомагає зрозуміти, наскільки проблеми буденного життя дрібнішають проти того, з чим доводиться стикатися за ґратами. Бо є свобода, є можливість самому вершити свою долю, по-іншому сприймати все, що відбувається навколо. І також по-іншому подивитися на тих, кого вважають злочинцями».   Коли читаєш «Троянди за колючкою», не полишає думка про те, що все описане у книзі, не вимисел авторки, а її життя. Багато що шокує, дивує, жахає. Але врешті-решт розумієш, що людина може пережити будь-яке «як», якщо знає заради чого. «Любий Ґабріелю», Гальфдан В. Фрайгов   Якщо не вистачає сил дихати, коли дізнаєшся про хворобу чи трагедію, коли все йде шкереберть. Автор цієї книги норвезький критик, перекладач, видавець і батько Ґабріеля, в якого у трирічному віці діагностували аутизм. Часом біль та безвихідь були настільки сильними, що терміново потребували виходу. Гальфдан вирішив, що папір зможе увібрати у себе увесь його біль. Тому написав книгу у форматі листів до свого сина.   Батько чесно розповідає, що перші роки для них із дружиною діагноз Ґабріеля, їхньої четвертої дитини, можна порівняти із «могилою на кладовищі, куди ходять батьки, які втратили свою дитину». Жорстко й занадто відверто… Але у цьому і є цінність книги. Неможливо спокійно читати й уривки про те, як батько ділиться переживаннями після найпопулярніших запитань сина: «Чому я не можу бути таким, як інші?» та «Хто буде за мною доглядати, коли я стану дорослим, ви з мамою помрете, і я більше не зможу жити з вами?». Навіть важко уявити стан батьків, яким доводиться на це щось відповідати…   Інколи книгу досить складно читати, але вона вчить взаємоповазі та взаємодопомозі. До того ж, п’ять гривень від вартості видання перераховуються на підтримку дітей з особливими потребами навчально-реабілітаційного центру «Джерело».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2020/04/25/171940.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.