Ірина Баковецька-Рачковська. Пластилін. Видавництво "Моноліт-Bizz", 2018, - 256 с.
Мені шалено імпонують самобутні поезії Ірини Баковецької, а особливо бомбезна манера їх виконання – це направду новаторство, до того ж, сміливе. Тому цікаво було ознайомитися і з прозовим дебютом авторки.
Дуже швидко, легко і залюбки прочитався мені "Пластилін". Легкий іронічний, місцями брутальний стиль, витримана інтрига, як і пасує детективу. Й головний герой відповідний: "Кекс був скептиком, циніком – словом, таким типом, якого можна візуалізувати кривою посмішкою." (цитата)
До того ж, люблю психологічну прозу, "без прикрас". У романі виразно зображені нутрощі реальності, іншого, паралельного (чи то пак пластилінового, як називає його авторка) світу-вакууму, якого не помічаєш, коли одягаєш рожеві окуляри, але який миттю зринає, лиш тільки їх знімеш і подивишся реальності у лице. Він існує, як би ми не намагалися прикрасити його чи не помічати. Більше того: ми у ньому перебуваємо. А вже як із ним справляємося – у кожного власний спосіб... Далі – цитата:
"Заґратоване вікно, яке зсередини було цілковито заліплене пухкою сажею, відбивало його образ – сучасного соціального індивідуума з урбан-стрижкою унісекс, "сірого" від "пластиліну" генія боротьби з реальністю, яка плющить Кекса й таких, як він, щодня з дедалі сильнішим натиском, – загальна симптоматика динамічної амплітуди періодичних стресів і депресій, синкретизована з гормонами радості, штучно викликаними амбіціями та емоціями, робила середовище існування суспільства пластиліновим вакуумом, наповненим людською масою. Там, у коридорі, за металевою решіткою, була теж пластилінова реальність, від якої залишилися смоли, дим, обгорілі рештки боротьби за місце під сонцем."
Ще цитата:
"Людина сама вибирає мету перебування в пластиліновій масі, у загальнолюдському бовтанні, від якого вона стомлюється морально, фізично й підсвідомо. Вона не може сприйняти свободу, бо свобода забирає час, свобода розсіює, зіштовхує й дає шанс змінити напрям дій. Стимулювати може тільки незручність, а дискомфорт прискорює рух до мети. Таке садо стимулює людство, у якого час впливає на вибір, а не навпаки!"
Так само зображені "нутрощі" людські. Роман бо заявлено, як твір "з елементами психологізму". Приміром, зацитую:
"Це все соціальний перфоманс. Епоха "все життя – це гра" давно минула, адже у грі потрібно застосовувати майстерність, а в перфомансі ти висловлюєш свій спосіб і форму пошуку себе в явищі, ситуації, а ще – свою неадекватність у існуванні, бо саме у власному існуванні ти не знаєш, як поводитися."
Зізнаюсь, відгуки на "Пластилін", котрі мені траплялись і в яких дописувачі "намагались не спойлерити".., насправді виявились спойлерами! Бо лиш тільки я почала читати, я втямила, що й до чого. Ну, майже. Тому нічого не буду писати про фінал і про сюжет. Ніколи не розуміла відгуків на книжки, в яких 90% – це опис сюжету. Скажу лише, що після прочитання "Пластиліну" мені "озвався" в пам´яті один із романів Чака Поланіка (так, то теж майже спойлер, але що, іншим можна, а мені ні?)))
Для мене важливі враження і післясмак. А тут вони гарні (незважаючи на гострі теми, які зачепила авторка у романі). Тож чекатиму наступних прозових творів Ірини Баковецької, а вони, як я зрозуміла, "у процесі".
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/04/25/165653.html
|
