Для тих, хто не уявляє свого помешкання без букета у вазі на столі, настали скрутні часи — квіткові крамнички на карантині. Якщо вам гостро не вистачає квітів, можемо порадити пошукати їх у книжках 🙂 Спеціально для вас зібрали дюжину книжок із квітами у назві або на палітурці. А ті, хто виконує завдання весняного бінго, знайдуть тут підказку до одного з пунктів.
Тара Шустер «Купи собі той довбаний букет» (Yakaboo Publishing, 2020, пер.)
У дослівному перекладі назви йдеться про лілії — улюблені квіти Тари Шустер, віце-президентки з талантів і розвитку телеканалу «Comedy Central», сценаристки і письменниці. Ця фраза втілює одну з основних ідей книжки: якщо тебе щось тішить, приносить тобі радість, то піди, бл**а, і купи собі це, не чекаючи, поки хтось це (ймовірно, але не точно) зробить для тебе. У цій книжці Тара Шустер зібрала інструкцію, як навчитися любити себе, виробити ритуали турботи про себе, стати щасливою і задоволеною життям жінкою. Важливо, що всі ці поради напрацьовані й випробувані нею особисто.
Тара Шустер чесно розповідає про своє психологічно важке і травматичне дитинство, дотепно описує, як крок за кроком почала змінювати життя, та дуже щиро і приязно надихає на зміни своїх читачок. Окремі розділи книжки присвячені ритуалам турботи про своє тіло й помешкання, кар’єрі і фінансам, побудові стосунків, натхненню і мотивації. Тут є практичні вправи, класні ідеї та лайфхаки, які легко можна втілити у своєму побуті, зробивши його крапельку приємнішим або й змінивши докорінно.
Пітер Мейл «Рік у Провансі» (Vivat, 2020, пер. Остап Гладкий)
Чарівні лавандові поля й виноградники Провансу зачаровують туристів, і британський письменник Пітер Мейл не став винятком. Закохавшись у цю французьку провінцію, він оселився тут, придбав будинок і зрештою написав не одну книжку про тамтешнє життя. «Рік у Провансі» — одна з найвідоміших, не в останню чергу завдяки екранізації з Расселом Кроу та Маріон Котіяр у головних ролях.
Тут – вся правда про життя у найромантичнішому регіоні Франції очима британця, місяць за місяцем упродовж року. Тут ви дізнаєтеся, що Прованс – це не тільки мальовничі плантації лаванди, а й пронизливо крижаний містраль; не лише фермерські ринки, виноградарство, полювання за трюфелями і розкішні вечері у сімейних ресторанчиках, а й безвідповідальні майстри, шалена бюрократія і нашестя непроханих гостей, які прагнуть у тебе пожити (адже ти живеш у Провансі!). Книжка не лише пізнавальна і міфорозвінчувальна, але ще й дуже весела!
Деббі Макомбер «Будь-яка мрія згодиться» (Vivat, 2019, пер. Ірина Гнатковська)
Квітуче дерево на палітурці — символ надії. Тільки вона й лишається Шей і Дрю. Шей так сильно любила свого брата, що пожертвувала своїм майбутнім заради нього. Ні їй, ні йому це не пішло на користь. Дрю втратив дружину і залишився вдівцем з двома дітьми. У нього є його церква і віра, але йому надто бракує підтримки. Саме у церкві вони знаходять одне одного й усвідомлюють, що хочуть іти вперед, і найкраще — разом. Але й тут на їхньому шляху виникають перешкоди.
Душевний роман Деббі Макомбер змусить вас відчути широчезний спектр емоцій і добряче похвилюватися за персонажів. Це історія про те, наскільки нам потрібна підтримка близького і мрія, до якої хочеться прагнути. Коли є й перше, і друге, все зрештою буде гаразд.
Дік Свааб «Наш творчий мозок» (КСД, 2019, пер. Святослав Зубченко)
«Соняшники» Ван Гога і «Портрет Аделі Блох-Бауер» Клімта, зображення яких використане в дизайні обкладинки, не дають підстав сумніватися: у цій книжці йтиметься про творчість. Ту креативність, властиву справжнім геніям. Автор книжки, відомий вчений-нейробіолог Дік Свааб, спираючись на наукові факти й дослідження, розповість, як на нашу творчість впливає середовище, як зароджується в голові те, що ми називаємо мистецтвом, які частини мозку залучені до створення музики…
Також тут можна прочитати про те, як робота мозку корелюється з вибором професії (і чи справді до одного фаху ми більш схильні, а інший не піддасться ніяк, скільки не старайся). Окрема частина книжки присвячена впливу хвороб мозку на його функціонування. «Наш творчий мозок» спонукає вас переглянути свій життєвий досвід, побачити деякі ключові події в новому світлі і, можливо, знайти спосіб удосконалити знання та вміння, які вам потрібні зараз чи в майбутньому.
Жорж Санд «Чортова калюжа» (Апріорі, 2018, пер. Маркіян Якубяк)
«Сільська» повість або коротенький роман написаний Жорж Санд за чотири ночі і входить до шкільної програми у Франції. У ньому розповідається про те, як місце, що вважається магічним, і справді дивовижно вплинуло на життя трьох людей. Чортовою калюжею назвали озерце поблизу Ноана, яке, вкрите вечірнім туманом, виглядало так чарівно, що заворожувало мандрівників і змушувало зупинитися там на ночівлю. Біля нього перетнулися дороги вдівця Жермена, який ішов свататися до заможної вдови, юної дівчини Марі, що збиралася піти за наймичку до багатія, і П’єра, Жерменового сина, який тихцем пішов за батьком.
Чи знайдуть вони те, чого сподіваються, наприкінці своєї подорожі? Чи повернуть назад, дозволивши Чортовій калюжі поєднати їхні долі у новий спосіб? У романі не лише блискуче змальовані довколишні краєвиди й переживання героїв, а й властиві сільській місцевості весільні звичаї та обряди.
Мартина Бунда «Байдужість» (Комора, 2019, пер. Дана Пінчевська)
Портрет жінки на тлі повоєнної розрухи. Точніше, кількох жінок — Розелі й трьох її доньок — Ґерти, Труди та Ільди. Про пошук свого місця у травмованому світі. Про особисті травми кожної із них, які не вбивають, але не завжди й роблять сильнішими. Про дім, тиху гавань, родинну оселю в Дівочій Горі, куди затишно повертатися. Про те, як повоєнна Польща, щойно видихнувши після нацистського режиму, потрапила під крило до «Батька народів», з усіма тими жахіттями сталінізму.
Написана у жанрі родинної саги й відчутно профеміністична, ця історія вражає відвертістю і вразливістю. Її героїні проходять крізь важкі випробування — не якісь особливі, бо з цим усім стикалися багато жінок у ті часи, але від співпричетності до колективного досвіду кожна окрема рана болить не менше. Тож цей роман, вочевидь, не розважить вас, але дасть можливість торкнутися чогось справжнього, не фальшивого, відкритого і безборонного. Чогось, що навряд чи лишить вас байдужими
Кароліна Жорж «Із синтезу» (Видавництво Анетти Антоненко, 2020, пер. Ростислав Нємцев)
Кароліна Жорж — квебекська письменниця і міждисциплінарна мисткиня, яка цікавиться і випробовує можливості сучасного мистецтва, з усіма його цифровими трансформаціями, синтезом природи й технологій, роботизацією і пов’язаними із нею етичними напівтонами. Тож не дивно, що і в романі «Із синтезу» творчі та дослідницькі захоплення й пошуки авторки також знайшли своє втілення — настільки елегантне, що цей текст завоював ряд престижних літературних премій Канади (включно із Літературною премією генерал-губернатора).
Головна героїня роману — модель «у пошуках себе і абсолюту». Об’їздивши десятки країн і переситившись життєвим досвідом, вона прагне знайти досконалість і вийти за межі реальності, втілившись у своєму цифровому аватарі. Цікаво, чи їй вдасться? Чи віднайдена досконалість не стане тягарем, не обернеться втратою себе? Читайте — і дізнаєтеся.
Каролін Ламарш «Галявина край лісу» (Видавництво Анетти Антоненко, 2020, пер. Іван Рябчій)
Збірка новел відомої бельгійської письменниці Каролін Ламарш ставить перед читачами цікаве питання. Що ліпше: вийти за межі буденності чи лишитися у своїй зоні комфорту, в тій зручній і добре відомій місцині? Відповідь на нього шукають герої кожної з новел, а поштовх до цих роздумів дарує… природа. Пишний вінок квітів, пустотливий їжачок, шум дерев, запах хвої — усе це пробуджує героїв з напівсну щоденної рутини і спонукає поглянути на себе і довколишній світ пильніше та глибше.
В умовах дефіциту прогулянок і свіжого повітря ця проза стане для вас цілющим ковтком свободи, нагадає про запаморочливі аромати різнотрав’я, підбадьорить і додасть сил протриматися до часу, коли гуляти в лісах і парках знову дозволять.
Деніел Кіз «Квіти для Елджернона» (КСД, 2020, пер. Віктор Шовкун)
Цей роман, над якими пролили літри сліз мільйони читачів в усьому світі, назавжди вписаний в історію літератури. Адже це один із перших і точно найвідоміших текстів, написаних від імені людини з порушеннями розвитку. Головний герой, 37-річний Чарлі Гордон, працює прибиральником у пекарні. Він добродушний і наївний, як велика дитина. Коли Чарлі пропонують взяти участь в експериментальній процедурі з поліпшення рівня інтелекту, він не вагається, адже йому дуже хочеться стати розумним, як всі оті хлопці, з якими він працює. Тим паче, що біла мишка на ім’я Елджернон, якій уже провели таку операцію, дійсно демонструє неабиякий прогрес.
Роман написано у формі звітів Чарлі. Спершу вони прості й простодушні, рясніють орфографічними помилками. Та потім у цих текстах ускладнюється і синтаксис, і зміст, з’являється більше розумних слів і свіжих ідей. Складається відчуття, що Чарлі може сягнути небаченого рівня інтелекту — звісно, якщо його не спіткає доля Елджернона.
Мілан Кундера «Вальс на прощання» (Видавництво Старого Лева, 2018, пер. Леонід Кононович)
У цьому романі колоритне усі — і місце, де відбуваються події, і персонажі, до них залучені, і способи вирішення, здавалося б, абсолютно тривіальної проблеми — незапланованої вагітності. На курорті в маленькому центральноєвропейському містечку молода медсестра, яка мріє вирватися звідти (найкраще — з допомогою якогось впливового чоловіка), з’ясовує, що вагітна від відомого трубача, котрий приїжджав сюди з концертом. Усе б нічого, але той одружений і кохає свою вродливу і з біса ревниву дружину. Намагаючись переконати дівчину позбутися дитини, вдаючись до цілого арсеналу прийомчиків і засобів і залучаючи до цього приятелів — зокрема, місцевого лікаря з дивними ідеями, та його заможного покровителя.
І вже незабаром усі вони кружляють у химерному вальсі — нещирому, місцями брутальному, місцями розпачливому та меланхолійному. Роман «Вальс на прощання» — історія не про кохання, в про людей-в’язнів обставин, які намагаються кожен у свій спосіб із цих обставин вирватися.
«Чорні водяні лілії» Мішель Бюссі (Vivat, 2019, пер. В.Барська)
Французьке містечко Живерні — мальовничий рай на землі. Саме тут жив художник-імпресіоніст Клод Моне, тут він писав свої неймовірні «Водяні лілії». Але і в раю трапляється зло — у Живерні стається вбивство, хтось проломив голову відомому тутешньому поціновувачу мистецтва й жінок Жерому Морвалю. Поки ведеться розслідування, стає зрозуміло, що до цієї історії певним чином причетні троє жінок — надзвичайно талановита юна художниця, нещаслива у заміжжі молода вчителька і давно немолода жінка, яка самотою мешкає у старому млині. Який між ними зв’язок? І що стало причиною вбивства — кохання чи гроші, жінки чи мистецтво?
«Чорні водяні лілії» — захопливий детектив з крутою розв’язкою, з яким ви не лише цікаво проведете час, а й дізнаєтеся чимало нового про життя і творчість Клода Моне. Тож кілька вечорів із цим романом стануть чудовою альтернативою недоступним зараз розвагам, таким як походи до музею.
Мік Вікінг «Мистецтво створювати щасливі спогади» (КСД, 2020, пер. Марія Кравцова)
Як конвертувати ностальгію в ресурс, який допоможе збудувати щасливе майбутнє? Як навчитися переосмислювати і відпускати спогади, які чинять на нас деструктивний вплив? Чому минуле, яке згадуємо із усмішкою, додає нам сили? Про це розповість визнаний експерт у царині щастя, директор Інституту дослідження щастя Мік Вікінг. Його поради — не просто інсайти з власного досвіду, а висновки, що базуються на десятках наукових досліджень.
У книзі, зокрема, йдеться про те, як фіксувати свій досвід з допомогою усіх органів чуття; як застосовувати емоційні маркери; чому важливо зберігати в пам’яті не лише позитивні результати, а й зусилля, докладені для їхнього досягнення; що таке аутсорсинг пам’яті і коли до нього вдаватися та багато іншого. Величезним плюсом є те, що Мік Вікінг вдало балансує між науково доведеною аргументацією та сторітеллінгом, а сам текст доповнений красивими ілюстраціями й інфографікою, тому читання цієї книжки уже саме собою може стати джерелом натхнення.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2020/04/10/090813.html
|
