Дмитро Лазаренко. На самоті з творцем: Графіка та поезія. – Снятин-Чернівці: Друк Арт. 2019. 48 с.
Цього імпозантного Чоловіка я не раз бачив у Русові на Стефаниківських святкуваннях, а познайомився із ним, дякуючи Володимиру Чипизі, у нього вдома. Виявилося, що сей колоритний дідусь – з білою бородою, в модняцькім капелюсі (на презентації книжок Стефаника «Твори» і своєї поетичної книжки наприкінці лютого 2020 року, пан Дмитро по закінченню дійства схопився, а де ж його капелюх; а на чийсь жарт лише прокоментував: «Се всьо моє багатство»), з паличкою в руці, яка швидше виглядає у нього чарівною або ж дириґентською, - снятинський художник і поет Дмитро Юрович Лазаренко.
«Я народився давно, але самого Стефаника не памʼятаю, зате памʼятаю сніговицю і болото на його похоронах», - любить він повторювати: „памʼятаю // четвертий клас // мій учитель // іван федорак // дає нам завдання // й потихо читає // синю книжечку // плаче // й виходить // з класу // до мене дійшло // набагато пізніше // що то був // василь стефаник“. Юрович може розказати байку про те, як на своєму мопеді підвозив у Снятин Кирила Стефаника, сина письменника. То було ранньою весною наприкінці 60-х. Кирило Васильович був високим, міцним чоловіком і не мав куди подіти свої довгі ноги, тому зачіпав черевиками дорогу, а коли приїхали у Снятин, у Кирила відпали підошви. Він нічого не сказав Юровичу, лиш подякував: «Дєкую Дмитрику, щоʼз мнє підвіз“.
На своєму 85-річчі, коли знайомі, близькі, снятинська інтелігенція і місцева влада розхвалювали Юровича на усі боки, - у своєму подячному слові він лиш сказав: «Ви говорили про мене, як про великого, що аж захотілося присісти»…
Нині Юровичу вже пішов 89-й, і він дивиться на світ своїм примруженим іронічним оком і коментує з характерною приглушеною хрипотою: „Так, так, - мені лиш жити й творити“, а Володі Чипизі й мені, коли приїжджаю, доповнить: „Так ніби вони не знают, куди і до кого я йду“.
Се була моя ідея видати твори Стефаника з ілюстраціями Дмитра Лазаренка. Се було на 85-річчі Майстра в музеї Василя Касіяна, де показали виставку графічних робіт художника за творами новеліста. І те, що ідея втілилася, хоча й мене не назвали, треба подякувати снятинській районній раді, зокрема голові ради Іванові Угрину. Зате у мене є книжка Стефаника з автографом Лазаренка: „Видання В.Стефаника з моїми ілюстраціями за рекомендацією Євгена Барана. З пошаною Дмитро Лазаренко (23.ІІ. 1932). 25.ІІ. 20 р.“. У дужках Юрович вказав дату і рік свого народження.
У вірші, який я зацитував у попередньому абзаці, згадується учитель Юровича Іван Федорак (Садовий), учитель і письменник, що в совіцькі часи був вивезений у Караганду, де помер і був похований, а перепоховали Федорака в рідному Русові завдяки старанням однокласника Юровича – журналіста і краєзнаєзнаця Теофіла Виноградника (1932-2010). Теофіл Ілліч перевидав також твори Івана Федорака і його спогади, де є цікаві сторінки життя Василя Стефаника.
Поетична книжка, підготовлена Володимиром Чипигою, визрівала давно, бо Юрович пише вірші здавна, й друкував їх у місцевій періодиці та на сторінках журналу «Перевал». Графічні роботи зі снятинськими сюжетами органічно виповнюють задум книжки.
Юрович не любить, коли про нього говорять як про аматора, чи в графіці, чи в поезії, - і має рацію. Бо се унікальний світ Людини, створений її життям і уявою: „надокучив світ // і не знаєш // де дітись // а світ це і ти // доповнюй // його собою“. Чи в іншому місці: „ти ідеш і йдеш // немов у забуття// але твій час // записано // у вічне серце // світу// а світ як люди // то гнівний // то лагідний // будь з ним у згоді // і він подарує тобі // вічність“. Переважають сковородинівські мотиви і настрої. Я не знаю, чи Юрович погодився, коли б його назвали філософом. Думаю, він би іронічно посміхнувся і махнув рукою: „Кажіть собі“… Він просто уміє спостерігати, вміє фіксувати, вміє вбирати цей світ у чорно-білі гами і вміє озвучувати його. Се нібито невелике уміння, але до нього треба пройти дорогу Життя: „мені не дивно // що бачу диво: // у водах пруту // плаває сонце // на кожній хвилі // а руки білі // хочуть піймати // а сонце красне // наче метелик // із рук втікає // у небо синє“.
Не треба думати, що Юрович залишається собі таким містечковим філософом, далеким від проблем сучасного культурного і політичного життя. Ні. Він виявляє свою активну громадянську позицію, не ховаючись за церковне всепрощення і ліберальне братання: „куліш вже зварено, // а де ж їдці? // та клеять собі хохлів // і сваряться: // - а чия буде січ, // коли віра давно вже // московська“. Або ж ось такі рядки: „між руками // нема руки // і нічим їсти // ані стріляти // а «братня» сокира // нам теше хрести // бо хочемо жити // у своїй хаті // хоч з лободи“. Не цурається поет і гостроактуальних політичних тем: „ти схилився // на наш світ // і шукаєш тут // свого // а наше - // це не твоє // у нас різні // душі та мови“ («Путіноїдові»).
У кожному вірші-настрої, вірші-темі поет є органічним, і охоплює він своїм поглядом вчорашній і завтрашній день українського життя: „як жаль // я бачив тільки // діда свого дмитра // а дід бачив і батька // свого і діда // наскільки було // ближче //до початку!“ . І хоча, яким би трудним не було життя, яким би прикрим не виглядав цей світ, поет залишає йому надію: „задимлений // світ настав // його сила // в землі // а на вершині // квітка біла“.
Ці вірші дуже мають багато від свого Автора, - вони делікатні і шляхетні, світлі, самоіронічні й іронічні,. особливо у тих віршах, де згадується образ жіінки: „хтось жінці вручив квіти // крила причепив // і назвав янголом… // янголом що літає …// на мітлі?“
Володимир Чипига у своїй передмові згадує людей старого Снятина, які надавали йому шарму й покутської особливости: Бориса Гуцуляка,Ярослава Лукавецького, „гицеля Лямурку“, „міліціянта Киктика“ … У цьому ряді виїмкових людей, які „зробили наш старенький Снятин Снятином“, названо й імʼя Дмитра Лазаренка, „чи не останнього могікана отого старого Снятина“.
Кожне місто мало або ще має таких людей. Але не кожне місто вміє за життя таких людей пошанувати. Здається, і в цьому плані Снятин таки є винятковим. Врешті, про це найкраще скаже сам Юрович, коли ви його запитаєте…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2020/03/25/163649.html
|
